У тебе немає совісті. Ти що, не бачиш, як важко Дмитру? Він же твій брат, міг би й допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Нещодавно мати подзвонила мені й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми вже й пройти не можемо через твої речі, сказала вона.
Ця розмова відбулася після того, як я відмовив братові, Дмитру, дати гроші на перший внесок за квартиру. Саме дати, а не позичити, бо я точно знаю він ніколи мені їх не поверне.
Після моєї відмови Дмитро вилетів з моєї квартири в лютості. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, адже у нього сімя та діти, а в мене ні.
Мені потрібно виговоритися, бо я відчуваю, що рідні ставляться до мене несправедливо, особливо напередодні свят.
Коли я переїхав до Києва на навчання, одразу ж почав підробляти.
Спочатку жив у гуртожитку, потім знімав квартиру з другом. Я не хотів залежати від батьків, тому працював, щоб не тільки себе забезпечувати, а й допомагати матері.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але завжди просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові речі.
А щодо продуктів я завжди приїжджав із повними пакетами їжі.
Моя мати живе у трикімнатній квартирі з Дмитром. Нашого батька не стало три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Після школи поїхав працювати до Польщі, але єдине, що він зміг там купити стару машину. Повернувшись, став працювати таксистом.
Згодом одружився і привів свою дружину, Олену, жити до мами.
У них завжди бракувало грошей, бо Дмитро жив від зарплати до зарплати. Щойно він і Олена отримували гроші, все миттєво витрачали.
І мати, і батьки Олени постійно їм допомагали фінансово. Дмитро знав, що завжди знайдеться той, хто його виручить, тому навіть не намагався заробити більше чи покращити своє становище.
Тепер у Дмитра й Олени двоє дітей, а третя вже в дорозі.
Вони вирішили, що квартира матері стала для них замалою, і почали думати про власне житло.
Тим часом я живу у знімній квартирі зі своєю дівчиною, Марією. Ми плануємо одружитися, але вирішили почекати кращого часу. Наш дохід стабільний Марія працює розробницею програмного забезпечення, а я керую кількома інтернет-магазинами.
Ми не витрачаємо гроші на зайве, а відкладаємо на власне житло, щоб після весілля мати, де оселитися.
Мати знала про наші плани, але все ж натякнула Дмитру, що він може попросити в мене грошей.
Вони хочуть купити квартиру, але в них немає на перший внесок, сказала мені мати.
Коли Дмитро прийшов до мене і прямо заявив, що йому потрібні гроші, я відмовив.
Він розлютився. Він вважав, що я йому винен лише тому, що в нього є сімя, а в мене ні.
Пізніше мати подзвонила мені й сказала:
У тебе немає совісті. Ти що, не бачиш, як важко Дмитру? Він же твій брат, міг би й допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Потім додала:
Забирай свої речі з нашої квартири. Ми вже не можемо тут проходити через твоє непотріб. І на Різдво навіть не думай приїжджати. Дмитро на тебе злий, і я тебе бачити не дуже хочу.
Я не став сперечатися. Заберу свої речі й знайду для них місце у знімній квартирі. А коли ми з Марією купимо своє житло, перевезу їх туди.
Я міг би позичити братові гроші, але знаю він їх ніколи не поверне. До того ж він навіть не просив позики просто очікував, що я віддам йому свої заощадження.
Лише тому, що в нього є діти
Як би ви вчинили на моєму місці?
