Ти ж мене не кохала. Шлюб без любові, а тепер, коли я зліг, кинеш мене
Та хіба ж кину! запевнила Явдоха, обіймаючи Остапа. Ти ж у мене найкращий, нізащо не лишу
Остап не міг повірити її словам. Його настрій був геть понурий
Явдоха прожила в шлюбі двадцять пять років і весь цей час подобалася чоловікам. Ще змалку в селі біля Дніпра хлопці бігали саме за Явдохою, хоч красунею вона ніколи себе не вважала.
З Вадимом вона пройшла крізь добу й лихо, доньку Лесю підняли, заміж віддали. Зятем став молодий чоловік із Києва, який забрав Лесю до Львова. Відтоді вони надсилали фото й кликали в гості, та все ніяк Явдоха не зібралася то роботи повно, то часу обмаль, а Вадима вже не стало.
Вадим трагічно загинув потрапив у аварію біля Житомира. Хоча потім казали, що, може, просто зле стало за кермом серце підвело, розгубився. Водій, лишивши хату й садибу, пішов у засвіти.
Може, знепритомнів? гадала Явдоха.
Уже не дізнаємося, зітхала її подруга, лікарка Параска. У довідці: травми, несумісні з життям.
Явдоха була у відчаї. Параска допомогла організувати похорон.
Після поховання Явдоха зосталася у великій хаті, яку вони з чоловіком будували все життя. Для двох саме те, а одній жінці і простора, і тисне. Дім без чоловічої руки то тягар.
На розпачі Леся приїхала на поминки. Розмова з мамою знову зайшла про продаж будинку, купівлю квартири кликала в Львів.
І не думай! вигукнула Явдоха. Не заради того садибу зводила, щоб від чужих рук тікати. Та й у ваш Львів мене не тягне була, все бачила.
Мамо!
Не переймайся, Лесю, з усмішкою крізь сльози жартувала Явдоха.
Після відїзду Лесі залишилась сама. Подруги казали: дивно, що в дорослому віці досі має до себе чоловічу увагу. Мати її ще за життя дивувалася:
І чим ти їм усім до вподоби? Не красуня ж не розумію чогось.
Мамо, це все харизма, підфарбовуючи губи, віджартовувалась Явдоха. Краса пустий звук, а людина має мати щось таке, особливе.
Іди вже, не барися наречений зажде, сміялась мама.
Не дожде інший підійде, знизувала плечима Явдоха.
Минуло вже майже тридцять років, а знайома історія жінки бідкаються, що немає вільних чоловіків після сорока, а у Явдохи, ось, у сорок шість, навіть двоє кавалерів.
Серце ближче лежало до Дмитра освічений, чемний, дотепний. З ним приємно і поговорити, і на люди вийти. Проте, багато слів і жодних справ. Серце влади, та для життя і дому такого не треба.
Інший кавалер, Остап, був чоловік простий, справний до роботи й застіль. Вмілий, господарський усе прибє та полагодить. Не промовистий, але якщо треба, і сосну підлоїть, і вогонь розпалить справжній чоловік.
Остапа Явдоха вибрала, хоч із жіночої логіки, може, й не найпалкіше до нього тягнулася душа. Красивих слів не говорив але як взявся за діло, то рідна хата ожила.
Дмитро образився на відмову та швидко щез із обрію.
Явдоха вийшла за Остапа, той був на сьомому небі. На весіллі перебрав, співав, танцював люди дружньо жартували:
І ти, Явдохо, з хати ледь вийдеш уже кавалери штабелями.
І хто й досі бачить у мені щось таке, сама дивувалася Явдоха, не красуня ж.
Доброю ти була завжди, підсміювалися подруги.
Минули місяці, і Остап перетворив садибу на райський куточок: зайвий бур’ян виполовив, грядки вирівняв, квітник виніс, навіть альтанку збив усе для дружини.
Явдоха зрозуміла, що обрала правильно. Мав і роботу, і руки золоті що ні свято, то подарунок. Порівнюючи другий шлюб з першим, щиро жаліла, що на Остапа раніше не натрапила
Улітку вечорами на веранді їли печену картоплю, пили компот Явдоха муркотіла, як ситий кіт, а Остап милувався нею.
Чого дивишся, Остапе?
Радію, казав він просто.
Утрьох із Лесею раділи спільним вечорам. Явдоха відчувала: от воно, жіноче щастя.
Та по чотирьох роках трапилося лихо Остап раптом почав хиріти. Слабнув, худнув, а як випє зовсім занепадав.
Остапе, йди до лікаря! накликала Явдоха тривогу. Чого чекаєш? Видно ж, щось негаразд.
Пройде. Не вигадуй! відмахувався чоловік.
Остап не зізнавався, чого боїться страх був один: якщо серйозно захворіє, Явдоха піде. Він знав: вона його взяла з розрахунку, а не з великої пристрасті, та любив її інакше не міг.
У сільському магазині, побачивши, як вона розгублено шукає гріш у торбинці, Остап уперше відчув тривожну ніжність захотілось обійняти, взяти під крило. Мати так говорила:
Не розумію, синку, що ти знайшов у тій Явдохі. Не молода, не красуня, а за тобою хоч хто піде
Остапа відмовити від Явдохи не зміг ніхто.
Не погоджувався йти до лікаря та все ж під час свята на подвірї (де гостювали Параска з чоловіком Грицем), Остап знепритомнів. Швидка сусідський «Жигулі», Явдоха тримає руку й читає «Отче наш».
Діагноз пухлина печінки.
Боже, рак? перелякалася Явдоха.
Аналізів ще чекаємо, казали лікарі.
Пухлина виявилася доброякісною, але великих розмірів. Остапу заборонили важку роботу, попередили: відновлення буде довге і, може, не повне.
Його відвідувала мати Тетяна Іванівна з бульйоном і печеними буряками.
Синку, не впізнаю! Вижив, дякуй, раку нема, треба радіти, а ти кислий, як огірки з минулого літа! Явдоха хоч приходить?
Ходить поки що, хмуро Остап.
Що ти фантазуєш? Не кине, дурню!
Я вже не чоловік Робити не можу, пятдесят лише стукнуло, а вже каліка! Кому треба?
Явдоха, почувши її від дверей:
Що тут у вас? увійшла, вмила руки й підійшла.
Змилуйся, бурмотіла вона, руки-ноги цілі, ще піднімешся! Я читала, як печінка сама відновлюється якщо половина й залишилась, усе можна повернути.
А часу на це вистачить?
Чому ти таке питаєш?
Ну чи маю я на це ще час?
Остапе! Не вигадуй. Не від тих думок треба лікуватися.
Виписали Остапа додому. Найтяжчий час фізична праця вже не дається, у хаті дієта і спокій. Ювілей наближається, а чоловік журиться: святкувати без сала і ковбаси хіба ж це радість?
Явдоха ж не зважає їсть із ним парові котлети й запиває морсом. Дивиться: он Остап усе переживає, а вона його обіймає.
Ти дурненький, думаю я тебе колись кидати? З тобою мені добре в усякому вигляді.
Це тоді було добре, як усе робив, а зараз що? Я сам із собою ледве мирюся
Явдоха притулилася й обійняла ззаду.
Люблю я тебе, і ніколи не покину. Одужуєш, тільки не спіши усе прийде.
Кохаєш, кажеш?..
Кажу, й серцем відчуваю.
Так і залишилася Явдоха з Остапом. Він поволі йшов на поправку. На ювілей зібрали найрідніших, без міцного питва, зате з жартами, українськими піснями, настільними іграми. Друзі, прощаючись, сказали:
По-щастило тобі з жінкою, Остапе.
То ж, напевно, тепер підете й напєтеся за моє здоровя, га? пожартував він.
Посміялися, розійшлися. А ввечері Явдоха з Остапом сиділи на призьбі, дивилися на зоряне українське небо, щасливі. Того вечора Остап уперше за довгий час відчув: усе налагодиться. І дружина його справді не покине. Він міцніше пригорнув Явдоху.
Що там, Остапе?
Усе добре! відповів він, і Явдоха лиш усміхнулася й поцілувала його в щоку.
Щасливі були, щиро
Друзі, якщо вам цікаві ще історії лишайте коментарі, не забувайте про вподобайки. Це надихає писати далі!
