Сьогодні в мене на душі важко, тому що я згадала ту історію, яка змінила моє бачення сім’ї.
Бабуся Марія прожила більшу частину свого життя в тихому передмісті Черкас. Після смерті чоловіка вона залишилася сама в двокімнатній квартирі, яку колись отримала від своєї матері. Батьки онуків завжди були зайняті — то в відрядженнях, то на роботі до ночі, тому молодшу онуку, Соломію, часто залишали у бабусі.
Старший онук, Дмитро, з дитинства був улюбленцем родини. Йому купували найкращі іграшки, відвозили на гуртки, а потім оплатили престижний університет у Києві. Соломія ж завжди була в тіні — не вимагала уваги, не капризнувала, рано стала самостійною. Вчилася, працювала, знімала кімнату і ні в кого нічого не просила. Єдиною теплою людиною в її житті залишалася бабуся Марія.
Соломія навідувала бабусю майже щотижня — після роботи, у вихідні, в будь-яку погоду. То приносила продукти, то ліки, то просто приходила на чай і розмову. І ось одного такого звичайного вечора бабуся Марія зустріла її мовчки, з кам’яним обличчям.
— Чого це ти так часто до мене ходиш, Соломійко? — спитала вона, заціпивши поглядом телевізор. — Може, квартиру мою хочеш отримати?
Соломія, яка в той момент мила підлогу в коридорі, завмерла.
— Бабусю, що ти кажеш? Яка квартира? Я ж тобі суп обіцяла — хочеш, зроблю твої улюблені парові котлети?
Бабуся хитнула головою, але не відповіла. Соломія посміхнулася, звиклими рухами сховала образи і пішла на кухню. Закип’ятила чайник, дістала улюблене бабусине шоколадне масло і почала готувати вечерю.
Через кілька хвилин бабуся зайшла і сказала те, від чого у Соломії все всередині стислося:
— Знаєш, я вже оформила квартиру на Дмитра. Так що даремно стараєшся. Тобі все одно нічого не дістанеться.
Соломія випрямилась, витерла руки і спокійно відповіла:
— І правильно. Я до тебе ходжу не за квартирою. Ти мені рідна, ти мене виростила, а тепер моя черга доглядати за тобою. Квартира — це просто чотири стіни.
Бабуся мовчала. Але її погляд був вже іншим — у ньому читалась настороженість, майже тривога. Вони випили чаю, поговорили про серіал, який бабуся любила, і більше до теми квартири того вечора не поверталися.
Через декілька днів Соломії подзвонив брат. Він кричав у трубку, звинувачуючи її в тому, що вона «підлестилася» до бабусі і переконала ту переоформити квартиру на неї.
— Ти така сама, як усі! — верещав він. — Я більше не хочу тебе знати!
Незабаром подзвонила мати. Та сама пісня: «Навіщо ти так вчинила? Це ж наш родинний дім!» Соломія в повному розгубленості припинила дзвінок і пішла до бабусі.
— Бабусю, що відбувається? — спитала вона спокійно. — Дмитро каже, що ти квартиру на мене переписала. Я нічого не розумію. У мене є знайомий юрист, якщо треба — допоможе. Але скажи чесно: ти щось оформила?
Бабуся повільно сіла, зітхнула і зізналася. Її налякали розмови сусідок про те, як родичі «піклуються» про старих лише заради спадщини. Тому вона вирішила перевірити — хто з онуків як себе поведе. СоломіяВона переглянула на внучку з болем і надією, і в цю мить усі її сумніви розвіялися, як осінній туман.
