Та ти ж не кохала мене. Без кохання за мене заміж пішла Зараз покинеш, як захворів я
Не покину! промовила Ганна і обійняла Богдана. Ти мій найкращий чоловік, я тебе ні за що не залишу
Богдану важко було повірити цим словам. Настрій у нього був зовсім кепський.
Ганна вже двадцять пять років, як заміжня, та навіть зараз приваблює чоловіків. Вона ще зі школи була улюбленицею хлопців.
Та що там у юності ще в початкових класах усі хлопчаки бігали за Ганною. Хоч Ганна і не відзначалася класичною красою.
Вона не розлучалася зі своїм чоловіком, хоч Юрій і був непростим характером.
Ні, Ганна прожила з Юрієм до його останнього дня. Разом виростили й одружили доньку Соломію. Зять забрав Соломійку в Польщу, тепер вони надсилали світлини, запрошували приїхати в гості. Так вони з Юрієм і не зібралися Можливо, Ганна ще поїде. А Юрій усе.
Чоловік Ганни загинув у ДТП. Трапилося це безглуздо: пізніше розповіли, що, мабуть, йому стало зле за кермом серце не витримало, розгубився, машину не втримав.
Може, свідомість втратив? припустила вона.
Вже й не дізнаємося, зітхнула подруга Оксана, лікарка. Причина тяжкі травми, несумісні із життям.
Ганна була в шоці. Оксана допомагала організувати всі справи.
Вона й подробиці дізналася від знайомих. Поховали Юрія, і залишилася Ганна одна у великій хаті, яку вони з чоловіком зводили роками.
Для двох сам раз, а зїдуться гості не дуже й велика. Але самій, особливо жінці, надто простора й тяжка.
Хата є хата. Господарська рука потрібна
Соломія приїхала прощатися з батьком. Завела з матірю розмову про продаж дому, купівлю квартири і переїзд мами до них.
Та ні! вигукнула Ганна. Я цей дім будувала, щоб продавати?! І в ту Польщу вашу я не хочу
Мамо!
Та ти, Соломійко, темна, посміхнулася Ганна крізь сльози. Жартую, доню.
І слава Богу, що то жарт.
Усе було непросто. Як і сам небіжчик. З одного боку, Юрій був уважним і добрим чоловіком.
А з іншого людина настрою. Як насупиться, міг Ганну довести до сліз. Потім просив пробачення, а Ганна з характером легким, не тримала зла. Так і прожили двадцять пять років! Вижити можна
Соломія трохи погостювала і поїхала чоловік працював, вона поспішала тримати свою сімю. Ганна залишилась одна.
Знала, що довго одній не буде.
Так і сталося. Посумувала з пів року й озирнулася вже коло неї гуртується кілька кавалерів.
До речі, ще її мама дивувалася такій популярності доньки:
Чого вони в тобі знаходять? Так рядком і стоять! Ти ж не красуня Чи я чогось не розумію?
Ой, мамо, ти добра надто, жартувала Ганна, підмальовуючи губи. Не в красі справа. Жінка чарівна має бути, цікава, зі своєю родзинкою.
Іди вже, бо твій жених чекає! реготала мама.
Інший дочекається, знизувала плечима Ганна.
Минуло майже тридцять літ від тієї розмови з матірю, а нічого не змінилося. Жінки скаржаться нема чоловіків хоч після сорока, а Ганна не розуміє. Ось їй і сорок шість, а має аж два серйозних женихи і обидва достойні.
Серцем Ганні більше симпатизував Тарас. Вродливий, розумний, енергійний. І поговорити з ним цікаво, і в люди не соромно піти.
Але майстром був тільки на слово. Ганна добре розуміла: для серйозного життя не той чоловік.
Другий Богдан. Справжній господар, працьовитий, руки золоті. З тих, хто і вiдро молотка випє, і справу зробить. Зовні не дурний, характер спокійний, але зі своєю позицією.
Такий із дружиною лагідний, проте гори зверне, якщо треба. Богдана Ганна любила менше така жіноча натура.
Гарних промов не говорив. Мовчун, зате коли випє і пожартує, і байку розповість. Та хай там як, дуже працелюбний, і завжди тримає себе в руках. Ганна вибрала його.
Тарас образився мовляв, слова мої не подіяли, і зник.
Ганна вийшла за Богдана, від чого той аж світився від щастя. На весіллі випив зайвого, співав, аж поки не впав змучений танцями.
От це ти даєш, сміялася Оксана. Ще рік не минув після Юрія, а ти вже заміж. Нарікають, що нема чоловіка, а тобі аби на двір вийти!
Ти це ще промов: «І що вони в тобі знаходять? Ти ж не красуня».
Та ні, не скажу. Але правда, ти завжди мала попит!
Не знаю, Оксано. Іди з моєю мамою це обговорюй!
Ганна підморгнула, побігла танцювати з Богданом той саме підійшов за нею. Вона танцювала, потихеньку розганяючи всі сумніви.
Ну і нехай Богдан простий? Але який надійний! Які у нього руки! А що мовчить іноді це навіть приємно.
Якби обрала Тараса жили б з порожніми словами.
За кілька місяців Богдан перетворив подвіря на чарівний сад. Зайве вирубав, клумби зробив, альтанку зліпив. Дім став міцним і затишним.
І господар жодної гривні даремно не втратить. Старається, дарує подарунки.
Ганна про свій новий шлюб пошкодувала лише в одному що не зустріла Богдана раніше. Золотий чоловік!
Теплими вечорами смажили вони на мангалі шашлики, вечеряли в альтанці при новому столі й лавках.
Ганна, сито поївши, аж муркотіла, як кіт. Богдан усміхався.
Що таке, Богдане?
Та нічого, радію!
Перша жінка його була з характером тяжким. Думав, не зустріне такого щастя. Чотири роки жили вони щасливо, аж раптом Богдан став слабішати: швидко втомлювався, схуд Якщо випє зовсім недобре.
Богдане, час іти до лікарів! Чого чекаєш? наголошувала Ганна.
Та дурниці, минеться!
Чи ти, як більшість чоловіків, лікарів боїшся?
Ні, хмуро зітхав Богдан.
Не хотів Богдан зізнатися: боявся лише одного що захворіє серйозно і Ганна його покине. Вона ж за нього заміж по розрахунку пішла, не від кохання. Але він її полюбив по-справжньому.
Побачив колись у магазині, як вона шукає щось у сумці й губиться і вже не міг відірватися. Захотілося захищати цю розгубленість завжди.
Мати його казала:
Ти, синку, молодий, гарний Чого ти в Ганні знайшов? А за тобою молода дівчина побігла б!
Але ніхто, окрім Ганни, не був йому потрібен. Але якщо хворий кому він потрібний?
Ганна не вплинула: Богдан до лікаря не пішов. Одного суботнього вечора у гостях були Оксана з чоловіком Сергієм. Богдан із Сергієм пили пиво, смажили шашлик. У кухні Оксана сказала тихо:
Богдан захворів?
Не знаю Прошу його до лікарів, Ганна мало не плакала. Ти ж лікарка! Поговори, може, тебе послухає?
Оксана глянула уважно.
Ганно ти його любиш? Памятаю твої вагання
Ганна тільки плечима знизала.
Оксана розмови не встигла звести під час вечері Богдан знепритомнів. Викликали швидку. Ганна поїхала разом у лікарню. Богдан не приходив до тями. Ганна тримала його за руку й благала Бога.
Його взяли на операцію практично одразу.
Пухлина печінки.
Рак?! злякалася Ганна.
Почекаємо аналізів.
Пухлина виявилася доброякісною, але розміру була значного.
Лікарі заборонили Богдану майже все, попередили: одужувати довго і невідомо, чи цілком відновиться.
Богдан сумував. У лікарні його навідала мама пані Марія.
Ганна була на роботі, мама прийшла з їжею, яку дозволили.
Сину, і що з тобою стало? зітхала Марія. Нема раку, живий тішся! А ти злий та похмурий. На, котлетку просочену.
Не хочу
А треба! Чого мовчиш? Ганна ж приходить?
Приходить ще.
Боїшся, щось піде? От дурний. Який ти інвалід? У пятдесят років! Інвалідність то не вирок. Дружина тебе так чи так не покине.
Що тут відбувається? зайшла Ганна. Привіт, пані Маріє!
Йду вже Бувайте.
Що сталось?
Марія махнула рукою й пішла. Ганна помила руки, підійшла до Богдана.
Ну чого ти, нещасний інвалід? Руки й ноги цілі, органи відновляться. Я прочитала: печінка має бути живучою. Якщо половина лишилась справи підуть.
А часу вистачить?
Чого?
Часу в мене?
Богдане, ти щось приховав?
Та ні
Богдана виписали. Тепер навіть легка праця стомлювала його. Це й було найтяжче.
Вже й ювілей насувався, а в думках лише сум: не можна ні випити, ні поїсти як слід.
Ганна робила вигляд, що не помічає, як Богдан стомлюється, їла дієтичну їжу разом із ним.
Ганно що з нами буде?
Як це що? не зрозуміла вона.
Я повільно одужую. Ти ж підеш, так? Краще зараз скажи.
Чому мала б? Мені з тобою добре.
Та добре було, поки я робив усе Зараз тобі важко.
А ти зберися! Всі сили ще повернуться.
Після двох ударів молотком не маю сили
Ганна підійшла, обняла його ззаду, притулилася щокою до потилиці.
Люблю тебе. Не кину. Не поспішай набирайся сил.
Любиш? Точно?
Точно.
Ганна не полишила Богдана. Він повільно відновлювався.
Ювілей влаштували без горілки, аби не сумував. Друзі зібралися в альтанці, грали в доміно, розмовляли.
От пощастило тобі з дружиною, Богдане! філософствували приятелі.
А ви, може, за моє здоровя вже надолужите вдома? жартував він.
Сміялися. Розійшлися.
Ввечері вони з Ганною сиділи на ґанку, вдивлялись у зоряне небо щасливі. Цієї ночі Богдан уперше за місяці відчув: йде на поправку.
Повірив у силу, у свою дружину. Обійняв Ганну міцніше.
Що таке?
Усе гаразд! промовив.
Ну от і добре, усміхнулася Ганна й поцілувала його в щоку.
Вони були щасливі.
Друзі! Якщо вам цікаво читати більше наших історій залишайте свої коментарі та тисніть «подобається». Це надихає нас!
