“Тож це ти все влаштувала, бабусю?” — запитала Настя, дивлячись на портрет.
Після сварки з чоловіком Настя не спала цілу ніч. Вона відчувала, що щось не так у їхніх стосунках, але коли він прийшов увечері додому і сказав, що кохає іншу, вона виявилася не готовою до такого повороту. Він пішов, а вона довго ревла і жаліла себе.
То хотілося повернути його. Але повернути — означало пробачити зраду. А Настя не була впевнена, що зможе після всього вірити Олегові.
То хотілося помститися, щоб і він страждав. Але ж любов не зникає одразу, навіть коли тебе зрадили. Тому вона відклала цю думку на потім, а зараз почала роздумувати, як жити далі.
Уже перед світанком їй раптом спам’яталося, як щоліта батьки відвозили її до маленького містечка на Чернігівщині до бабусі, і як вона там була щаслива. Ось би поїхати туди, повернутися в минуле, знову стати маленькою дівчинкою…
Але бабуся померла три роки тому. Настя не пам’ятала, щоб батьки продавали її хату. Може, у бабусі були ще родичі, і вони тепер там живуть? Треба запитати у мами. І з цією щасливою думкою вона заснула.
Вночі їй приснився парк недалеко від бабусиного дому. Бабуся в кремовому старомодному плащі й солом’яному капелюсі сидить на лавочці й дивиться, як Настя з якимось хлопчиком граються з цуценям.
“А я знала, що ти приїдеш, чекала”, — раптом сказала бабуся й подивилася прямо на Настю. Не на ту маленьку дівчинку, а саме на неї, сьогоденну, дорослу.
Від бабусиного погляду Настя й прокинулася. Сон був настільки реальним, що вона довго не могла позбутися відчуття, ніби бабуся тут поруч.
Чим більше вона згадувала той сон, тим ясніше розуміла: це знак. Якщо бабуся сказала, що чекає, значить, треба їхати.
“Мамо, а що з хатою бабусі після її смерті? Ви не продали? Там хтось живе?” — спитала вона ввечері.
“Ні, звідки? Бабуся не мала родичів, окрім нас. Вона залишила листа, де написала, що хата — твоя.”
“То я можу там жити?” — зраділа Настя.
“Я не розумію, до чого ти ведеш? Хочеш поїхати в глушину? І що ти там робитимеш? Яка дурниця тобі в голову спала?” — почала обурюватися мати.
“Мамо, я не можу так жити. Тобі я заважаю, мені — ти. Мені треба хоча б на час змінити обстановку, подумати…”
Справа в тому, що квартира, де вони жили з чоловіком, була його, подарунок від батьків. Залишатися там Настя не могла, тому переїхала до матері. За два роки вона звикла жити сама, без матчиних порад, а тут знову слухала, що Олег “одумається, повернеться, його треба пробачити, бо такого чоловіка вона більше не знайде”.
“Але ж хата стара, давно потребує ремонту. Не думаю, що тобі там буде краще. Поїдь на море, якщо хочеш змінити обстановку.”
У інший час Настя так і зробила б, але той сон не давав їй спокою.
“А ключі від бабусиної хати в тебе є?”
“Ключі? Десь були…” — мати пішла до шафи й пошукала у шухлядах. “Ось. Схоже, вони.” Вона подала Насті зв’язку з двох ключів. “Поки твій тато був живий, він доглядав за хазяйством. Я не лізла. Взагалі забула про ту хату. Давно треба було продати.”
“Я поїду, подивлюся, потім вирішимо. Добре?” — Настя стиснула ключі в долоні.
“Ти серйозно? А робота?”
“Візьму відпустку. Не відражай мене, мені треба від’їхати хоча б ненадовго.”
Наступного дня Настя з сумним виглядом прийшла до начальниці й подала заяву на відпустку. Та поспівчувала, сказала, що “всі чоловіки козли”, і підписала.
Ввечері Настя зібрала речі, а вранці поїхала до вокзалу з думкою, що починається новий етап життя. За чотири години таксі зупинилося біля старої цегляної хати. Настя піднялася на другий поверх і зупинилася перед пофарбованими у коричневий колір дерев’яними дверима.
Тут її огорнули сумніви. Адже всі знають: у минуле не повернутися, бабусі немає, і від себе не втечеш. Але Настя була втомлена, щоб відразу їхати назад. Вона вставила ключа — і той легко повернувся.
У хаті зустріли знайомі з дитинства речі, застояле повітря й тиша. Без бабусі все здавалося чужим. Вона розкрила вікна, обійшла кімнати, потім переодяглася й взялася за прибирання: зняла завіси, чхаючи від пилу, вимила вікна й підлогу.
Коли вона втомлено впала на диван, сил не було навіть дійти до ванної. Зате не залишилося їх на самопітЗателефонував Олег, але Настя вже знала — її шлях тепер був із Євгеном, а бабусина усмішка на фото лише підтвердила, що вона зробила правильний вибір.
