Ви мене ганьбите.
У Христини не складалося особисте життя, але не через те, що з нею щось було не так. Просто вона багато працювала — намагалася накопичити на власне житло. А у той вільний час, який інколи у неї з’являвся, Христина воліла відпочити у тиші.
Робота у дівчини була досить динамічною. В офісі вона проводила всього кілька годин, решту часу – на ногах. Іноді їздила громадським транспортом чи на таксі, але за хорошої погоди віддавала перевагу пішій ході.
Тому Христина була стрункою, підтягнутою. За день вона в середньому проходила кілометрів десять, а їла тоді, коли було на це час.
Проте, якого бажається жіночого щастя теж хотілося. Хотілося прийти додому, покласти голову на плечі близької людини та розповісти, як пройшов день.
А де ж узяти це жіноче щастя, якщо вічно зайнята? Але, як кажуть, доля сама тебе знайде. Христина в це вірила, і руки не опускала.
І ось, один з клієнтів компанії приглянувся Христині. Він був старший, при грошах. Трохи не в Христининому смаку, але, як казала її бабуся, з лиця воду не п’ють. І коли він запросив її на вечерю, дівчина, трохи подумавши, погодилася. Бо ж все крутилась, як білка в колесі, скоро забула б, як відпочивати.
Олекса запросив її в престижний ресторан. Христина була там кілька разів і знала, що цінники там ой-ой-ой. Але вона планувала, якщо що, розрахуватися сама. Їй було цікаво просто поспілкуватися з чоловіком.
Олекса заїхав за нею на своїй гарній машині. Галантно подав їй руку, допомагаючи сісти. І Христина розтанула. Вже забула, що таке елементарна турбота.
Щойно вони увійшли в ресторан, у Христини потекли слинки. Вона спробувала згадати, коли востаннє їла, і з’ясувалося, що це було вранці. Потім багато роботи, а тоді поспішала додому, щоб підготуватися до побачення. Теж не до їжі було. А тепер, почувши чудовий аромат і побачивши багато смачної їжі на тарілках у гостях, шлунок Христини зрадницьки завуркотів.
Дівчина ніколи не прикидалася кимось іншим, і не намагалася справити якесь надмірно приємне враження. Вона була дуже голодна, тому замовила всього і побільше.
– Так, я буду стейк, салат з морепродуктів і… тирамісу!
Зробивши замовлення, Христина закрила меню і усміхнулась Олексі. Той, здається, був трохи ошелешений.
– Щось не так? – запитала вона.
– Ні… Ні! Просто мене вразив твій апетит.
Христина знизала плечима.
– Я зранку нічого не їла! Не переживай, я сама все оплачу! – тут же додала вона.
– Припини! Гроші – не проблема! Навіть не думай.
Христина усміхнулася і стала розглядати інтер’єр ресторану.
Розмова була простою, але досить легкою.
Олекса й справді був здивований, що дівчина так багато всього замовила. Він звик, що зазвичай його супутниці їдять салат з зелені, щоб берегти фігуру. Він мигцем оглянув Христину і залишився задоволений. Вона струнка, може, й справді голодна. Хоча був певен, що вона не зможе все з’їсти. Це ж замовлення для дорослого чоловіка, а не для тендітної дівчини!
І яке ж було здивування Олекси, коли Христина розібралася зі стейком і салатом, а потім перейшла до десерту. І це о десятій вечора!
Олекса був упевнений, що стрункі дівчата взагалі десертів не їдять. А якщо й їдять, то тільки зранку і дуже мало. Але Христина з насолодою все з’їла, і по її очах було видно, що вона не відмовилася б ще від одного.
Загалом, Олексу зазвичай оточували дівчата моделіної зовнішності. З якими приємно вийти на люди. Так, їх, так би мовити, утримання обходилося в копійку, але це було того варте.
Христина була іншою. Багато базікала, скромно вдягалася, здавалося, взагалі не намагалася сподобатися Олексі. Знову ж таки, їла багато. І річ не в грошах, просто це якось дивно, начебто.
В цілому вечір пройшов добре. Якщо не враховувати здивування Олекси. Він довіз Христину до дому, а потім, під впливом позитивних емоцій, запропонував приєднатися до нього на день народження друга у вихідний.
Христина, недовго думаючи, погодилася. Планів у неї не було, і дуже давно, не рахуючи сьогоднішнього вечора, вона нікуди не виходила.
– Тільки там дрес-код, – попередив Олекса. – Потрібна чорна сукня.
Христина замислилася.
– Здається, є така. Але якщо ні, я куплю, не хвилюйся.
А Олекса хвилювався. Він дуже сподівався, що йому не доведеться червоніти за супутницю.
– Я можу тобі купити. Це буде подарунок.
– Ой, не треба, – відмахнулася Христина, – я сама.
Довелося Олексі довіритися її вибору.
Сукня йому не сподобалася. Хоча Христині воно пасувало. Було видно, що воно дешеве, не брендове. Але не змушувати ж її перевдягатися?
У його середовищі зовнішній вигляд жінки говорив про заможність і щедрість чоловіка. Олекса вважав себе заможним і далеко не скупим. Але не пояснювати ж тепер всім, що Христина сама відмовилася від грошей на вбрання.
Якщо хтось на дні народження і здивувався тому, як виглядає його супутниця, то виду не подав.
І все ж Христина виділялася з загальної маси дівчат, присутніх на святі. Інші попивали шампанське, закусуючи його канапе або полуницею. Вони майже не говорили, тільки тихенько перешіптувалися між собою. Спілкувалися більше чоловіки, як завжди.
Христина вела себе зовсім інакше. Вона балакала з кожним гостем, і її сміх лунвав то тут, то там. Відмовилася від шампанського, сказавши, що від нього у неї болить голова. І попросила налити їй віскі! Чоловічий напій!
І їла вона все, що бачила. До деяких закусок жодна з дівчат і не доторкнулася, порахувавши, скільки в них калорій. Але Христину це не бентежило. Вона не думала про фігуру і про те, як виглядає. Вона веселилася і відпочивала.
Коли зайшла мова про спорт, і хтось запитав Христину, чи займається вона чимось, дівчина засміялася.
– Тільки ходьбою. Мені за роботи потрібно багато рухатись.
– У вас така гарна фігура, – сказала дружина іменинника, – невже ви не ходите в тренажерний зал?
Христина хитро посміхнулася. В той момент вже вся увага була прикутана до неї, і Олексі це дуже не подобалося. Йому було соромно, начебто.
– Хочете, розповім секрет, як не товстіти? – прекрасна половина людства закивала головою. – Треба просто багато працювати, щоб забути поїсти, а ще відкладати гроші, щоб зайвий раз не витрачати їх на їжу. Ах, ну так, роботу потрібно знайти таку, при якій не доведеться весь день в офісі сидіти. От і все.
Здавалося, дівчата не були задоволені такою відповіддю. Більша частина з них і не працювала-то ніколи. А вже що таке відкладати гроші, не уявляла.
Олекса взяв Христину за лікоть і відвів її в сторону.
– Перестань, – скрізь зуби процеди́в він.
– Що перестати? – щиро не зрозуміла дівчина.
– Так себе вести! Ти мене ганьбиш! Досить говорити нісенітниці і їсти все підряд! Ти дівчина, а ведеш себе, як мужик неотесаний!
Один з гостей, якому дуже сподобалася жива і весела Христина, особливо на фоні нудних снобів, почув ці слова. Він підійшов до Олекси і похитав головою.
– Ти думай, що кажеш! Христина прикрашає цей вечір, а ти застряг у своїх стереотипах.
– Не лізь! – гаркнув Олекса.
Христина вирвала свою руку і збентежено поглянула на свого супутника, а потім на заступившогося за неї гостя. Андрія, здається.
– Вибач, – проговорила вона. – Я, напевно, піду. Не хочу тебе ганьбити далі.
Христина не слухала, що відповів Олекса. Вона майже вибігла з банкетної зали, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Невже вона й справді зробила щось погане? Невже її можна осуджувати за те, що вона спілкувалася з гостями і їла їжу? Ладно вже, якби вона руки об скатертину витирала чи сморкалася при всіх… Але ганьбити цим…
Христина повільно попрямувала по вулиці. І несподівано почула, як її хтось окликнув.
До неї підійшов той самий гість. Андрій.
– Христина, вибач Олексі, він сам не розуміє, що несе. Звик до якихось дурних стандартів, і просто не розуміє, яке йому пощастило зустріти таку чудову дівчину.
– Дякую, – пробурмотіла вона. – Видно, я просто живу в іншій реальності. Коли я відпочиваю з друзями, у нас заведено багато спілкуватися. А якщо гості не з’їдають всю приготовлену їжу, то господарі засмучуються, – сумно усміхнулася вона. – Таке життя не для мене. І Олексу я не хочу більше бентежити.
– Він просто сноб, – хмикнув Андрій. – Та й всі вони. Я впевнений, дивлячись на тебе, їм дуже б хотілося отримати хоча б капельку тієї свободи та легкості, яка є в тобі. Але вони сковані правилами, які вигадали самі. Це вони живуть у вигаданій реальності.
Христина з вдячністю кивнула.
– Зараз вже пізно. Дозволь, я відвезу тебе додому? – запитав Андрій.
– А як же свято? Повернись.
– Не хочу, – розсміявся він. – З тобою мені цікавіше.
Андрій підвіз дівчину додому і запропонував їй зустрітися ще раз. Вона сказала, що подумає, і дасть відповідь пізніше. І Андрій пообіцяв почекати. Він щиро сподівався, що Христина дасть йому шанс. Адже в його світі таку дівчину вдень з вогнем не знайдеш.
