“Ти мені зраджуєш?” — і все пішло під укіс
Оксана повернулася додому пізно ввечері. Зняла пальто, дістала з сумки торт, який принесла з роботи, і мовчки пішла на кухню. Вона мовчала, але всередині кипіло. Останні місяці її життя ніби розвалювалося на шматки. Але Оксана трималася. Приготувала вечерю, увімкнула плиту, нарізала салат і розставила тарілки. Рівно о восьмій, як за розписом, у квартиру увійшов чоловік.
Богдан мовчки зняв куртку, пройшов на кухню, сів за стіл. Кілька секунд він просто дивився на дружину, потім з похмурим виглядом промовив:
— Ти мені випадково не зраджуєш?
Оксана завмерла з тарілкою в руках. Кілька секунд — мертва тиша. Лише дешеві настінні годинники відмірювали час.
— Звідки тобі це прийшло? — холодно запитала вона, навіть не зрушившись з місця.
— Та так… Виглядаєш якось дивно. Частіше красишся. Одягаєшся яскравіше. Із роботи повертаєшся пізніше. Наче знову в когось закохалася.
Вона мовчки поставила тарілку перед ним.
— Ти це серйозно? — вимовила Оксана. — Я працюю на двох роботах, щоб хоть якось виплачувати іпотеку. Ти з березня не приніс додому жодної гривні. Я тебе ні в чому не звинувачую. Але хоч би підтримав, а не влаштовував сцени ревнощів, коли у мене просто нова зачіска!
Богдан різко встав і, не дочекавшись вечері, пішов у спальню, грюкнувши дверима.
Колись Оксана вважала своє заміжжя удачею. Богдан був веселим, надійним, не пив, не гуляв. Після весілля вони зняли квартиру, потім народився син Ярослав, а за два роки оформили іпотеку. Працювали обоє, але Богдан робив кар’єру, а вона більше займалася домом і дитиною.
Але все розвалилося за рік. Богдан втратив роботу, цілими днями лежав із ноутбуком, скулившись над своїми скаргами. Оксана тягнула все сама. Знайома з роботи порадила знати підробіток: доглядати за самотньою пенсіонеркою — просто ходити за продуктами, приносити ліки та розмовляти.
Так Оксана потрапила до Ганни Іванівни — дивної, але мудрої й самотньої жінки, яка платила просто за розмову. Вперше за багато років Оксана відчула, що комусь потрібна не як прибиральниця, не як мати, а просто як людина. За чашкою чаю старезна жінка ділилася історіями з минулого, сміялася, міркувала і постійно казала:
— Ти гідна більшого. Годі бути тінню. Встань і йди. Прикрась себе, полюби себе.
Оксана почала змінюватися. Підстриглася, купила собі пару недорогих, але жіночних суконь. Почала ходити з гордо піднятою головою. Богдан це помітив — і злякався. Не втрати дружини, а своєї влади над нею.
Одного дня він зазирнув у ноутбук Оксани. Там були лише графіки роботи, фото сина та рецепти. Але він знайшов привід для скандалу.
— Ти що, у неї за гроші прибираєш? НедВона мовчки зібрала речі, залишивши його серед розбитих ілюзій.
