«Я не плакала, а просто дивилася йому в вічі…» — історія бабусі з харківського будинку для літніх про те, як закінчилось одне життя і почалось інше
Ой, внучата мої, сідайте поряд, бо розповім вам таку історію, що й сама іноді не вірю, що це діялось зі мною. Жила собі, як усі, потім — страждала, а далі… раптом усе перевернулось, хоча я вже й надію втрачала.
Ось сиджу тепер у цьому харківському пансіонаті, виглядаю у вікно на яблуні, а в голові — кіно з минулого. Як родича довго годувала мене, доглядала, а потім… ой, ледве згадую, коли мій чоловік, Володимир, кинув мені ті слова, від яких аж дух захопило — ніби морозом обійшло.
— Я не медбрат! Не буду за тобою, як за лежачою бабусею, доглядати! — почула я тоді його голос. І це був не просто дурний вигук — ні, це був ніж у спину. Він стояв біля мого ліжка, а в очах у нього був такий холод, ніби ми не двадцять років разом прожили, а зустрілись у морозну ніч на зупинці.
Я лежала після падіння зі стремнини — два місяці не могла навіть підвестись. І що? Весь наш спільний шлях, усі ті роки — і ось він змінився наче підмінили: навіть ложку супу не міг нормально подати.
Як він його приніс? Та так, що половина пролилась на підлогу, а він навіть не зігнувся підняти. Я дивилась, як він виходив із кімнати, не обернувшись, і відчувала — щось у мені тріснуло назавжди.
Наш син, Олесь, хоч і молодий був, та з добрим серцем — підтримував: то чай принесе, то поговорить, питає, чи треба чого. А батько? Той лише буркотів, ніби я йому борг не віддала.
А одного разу, коли я попросила допомогти дійти до туалету, він так на мене глянув, ніби я йому весь меблевий гарнітур пошкодила, і випалив:
— Я не сидєлка! Не буду за тобою прибирати!
Я не заплакала. Ні, я просто подивилась йому в очі й зрозуміла — от і все, кінець. Зібравши останні сили, я плюнула йому в лице — наче підписала наш розрив.
Він очманів, а я стояла міцно, як дуб, бо знала — це не лише кінець, а й новий початок. Коли він потім повертався, благав про шанс, я сміялась крізь сльози — його слова були порожніми, як гаманець після зарплати.
Потім почалась війна — він кидав у мою сторону образи, сла
