Я акушерка з багаторічним досвідом, і за ці роки бачила всяке: радісні моменти, дивні випадки, несподівані рішення. Зазвичай ми, медсестри, не втручаємося у справи породіль та їхніх родин, але нещодавно я змушена була порушити правило. Це сталося через одну студентку, яка тихо народила прекрасну донечку й одразу заявила, що хоче віддати її.
Її звали Оксана. Вона прийшла до нашого київського пологового будинку, носила дитину всі девять місяців і жодного разу не звернулася до лікаря. На мої запитання вона мовчала, не озвучувала причин, а перед самими пологами й зовсім не було часу щось питати.
Пологи Оксана пережила як за підручником, без нервів і галасу, не так, як ті, що старанно відвідують курси для вагітних. Вона тільки тихо стогнала у палаті, ретельно виконувала мої вказівки, і все минуло ідеально. Коли донька опинилася у мене на руках, голосно плачучи, проголошуючи світу своє народження, Оксана також заплакала. Її сльози текли, а я сказала: «Дівчинка здорова, це справжнє диво, давайте порадіємо разом!»
Та вже на відділенні Оксана прохала повідомити соцслужби: вона вирішила віддати маля на усиновлення.
Вмовляли її, просили ще подумати, казали, що не потрібно поспішати. Але молода мама вперто не хотіла прикладати доньку до грудей і просила залишити їх наодинці.
Дівчинка була не схожа на інших немовлят: не могла їсти штучну суміш, хоча з апетитом тягнулася до маминого молока, шукала груди й тихо тягнула голівку вперед
Вона почала втрачати вагу, і я, коли прийшла на зміну, вирішила більше так не можна! Я взяла дитину і занесла назад до Оксани, хоча колеги мене зупиняли. Я розповіла їй, що якщо не накормить доньку, тій загрожує хвороба, і майже наказала прикласти маля до грудей. Щойно донька сіла близько, захоплено припала до молока, а я, посилаючись на термінову справу, швидко вийшла з палати, залишивши їх самим собі.
Повернулася я через півгодини а вони обидві сплять. Мати ніжно обіймає доньку, у обох на обличчі спокій. Невдовзі Оксана вийшла на коридор з малятком, сіла поруч біля мого робочого столу й тихо заговорила.
Виявилося, що батько дитини відомий у Києві підприємець. Він був одружений, вагітність Оксани його не тішила: наполягав зробити аборт. Але Оксана вирішила народити. Бізнесмен чесно розповів усе дружині, та пробачила таємницю чоловіка, але сама влаштувала розбірки з Оксаною, вимагала, щоб та позбулася дитини. Марно були й гривні, й погрози, після скандалу він виїхав кудись на невизначений час, а його дружина змусила Оксану шукати усиновлення.
Оксана дивно й спокійно подивилася на мене:
Я хочу залишити доньку, але не знаю, як мені жити з нею у гуртожитку, якщо в кишені пусто
Я похвалила її і додала впевненість. Наш завідувач, пан Сергій, мав багато знайомств у Києві. Якось ми швидко знайшли контакти батька дитини й запросили його на розмову. Ну й дива! Бізнесмен не ухилявся і зявився того ж вечора, обговорили всі питання проживання Оксани з донькою. Ми, якщо чесно, очікували від нього іншого.
Після виписки Оксана винайняла окрему квартиру у столиці, бізнесмен оплатив рік оренди наперед, дав їй суму у гривнях, достатню для початку нового життя, й пообіцяв допомагати дочці. Мабуть, у ньому прокинулося совість усвідомив, що за вчинки відповідає він.
Я не знаю, як складеться далі доля Оксани й її донечки. Маю надію: вони збудують справжню сімю, і маленька дівчинка виросте коханою та щасливою в Україні.
