Ой, внучата мої, слухайте старого… Бо хоч у будинку для літніх і тихо, а мені ця тиша лише нагадує, як колись гуло життя довкола. А найяскравіше в пам’яті залишились не свята чи подарунки, а ті дурниці, через які розпадаються сім’ї.
Були в мене знайомі — Марія Степанівна та її син, Олесь. Жили мирно, поки він не привів додому молоду дівчину. Звали її Соломія. Гарненька, з довгим лаком на нігтях, але ж… До праці вона була, як риба до суші.
Марія Степанівна з першого погляду насупилась:
— Щось мені ця панночка не до вподоби.
І недаремно. Бо коли Соломія вперше взялась мити посуд, то скоріше розмазала жир по тарілках, ніж вимила. Ще й заявила:
— Я не для того, щоб руки псувати.
А свекруха їй у відповідь:
— То й я за тобою прибирати не збираюсь. Це ж не готель!
А та лише плечима знизала. Я подумав — нехай, довго так не протримаються. Але Олесь стояв на своєму:
— Я її кохаю! Одружусь!
Марія Степанівна його й так, і сяк переконувала — даремно. За два місяці справили весілля, а ще через тиждень вона віддала їм ключі від квартири.
Та радість була недовгою. Прийшла якось у гості — а там… Господи, внучата, такий безлад, що очі вилазили! Купи брудного посуду, пил на меблях, речі розкидані. А Соломія сидить, нігті підфарбовує та каже:
— Я знаходжу себе. Робота мене знайде, коли прийде час.
А свекруха їй у відповідь:
— Не робота тебе знайде, а судові пристави, коли Олеся за борги візьмуть!
Бо він уже два кредити на неї взяв, а тепер третій — на її примхи. А Соломія ще й авто захотіла.
— Навіщо? — питає свекруха.
— Щоб на співбесіди їздити! З машиною до тебе інше ставлення! — гордо відповідає.
Сварилися вони довго, поки Марія Степанівна, витерши пил зі столу, не сказала:
— Знаю свого сина. Довго ти тут не протримаєшся.
А та їй у відповідь:
— Він мене кохає!
Але Марія Степанівна вже вирішила — більше не дасть на їхні витребеньки жодної гривні. І не помилилась. За місяць Олесь прибіг — просив, щоб вона кредит на себе оформила.
— Для нас, мамо! Я ж сам віддаватиму!
А вона йому:
— Я знаю, кому ти ту машину обіцяв. Але за мій рахунок — ніколи.
Пішов він похнюплений, сказав Соломії, що грошей не буде. А та як заверещить! Скандал влаштувала, ніби світ кінчається.
Ось тоді Олесь і витримати не зміг. Зібрав речі, виставив її за двері — і подав на розлучення.
Отак, діти, буває: здається, що кохання навіки, а воно — як вітер у полі. Бо любов без праці та поваги — ненадовго.
Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо й там повчальна історія…
