Йому було ще 16, коли він привів у дім її… Дівчину, яка вже давно й надійно вагітніла, вона була старшою за нього на рік.
Оля вчилася в тому ж коледжі, що й він, тільки на іншому курсі. Кілька днів Дмитро помічав, як незнайома дівчина, забившись у куток, беззвучно плаче. Він не міг не побачити виразний, вже помітний живіт, одну й ту саму (протягом двох тижнів) одежу та порожній, позбавлений будь-якої надії погляд.
Як виявилося, її історію знали майже всі… Онук відомої в їхньому місті людини зустрічався з нею, а потім просто зник, поїхавши, мовляв, по справах у сусідню область. Його батьки її не знають і знати не хочуть. Так прямо дівчині й сказали.
А її рідні, ніби у середні віки, побоюючись “ганьби”, вигнали її з дому й теж поїхали кудись на дачу. Хтось Олю жалів, хтось за спиною знущався.
— Сама винувата. Треба було думати головою!
Дмитро не міг просто спостерігати за нею. Він все обдумав і підійшов.
— Легко не буде, годі ридати. Пропоную піти до мене. Ми одружимося. Але заздалегідь кажу — брехати не вмію й нянькатися ні з тобою, ні з дитиною не буду. Просто буду поруч і обіцяю, що в нас усе буде добре.
Оля витерла сльози й подивилася на хлопця. Що ж… Звичайний хлопчина, без блиску. А вона мріяла зовсім про іншого нареченого! Та в її становищі вибору вже не було, тож Оля пішла з ним.
Батьки були в шоці. Мати благала Дмитра змінити рішення, але він був серйозним і пояснив:
— Мамо, не переймайся так, усе буде гаразд. У мене дві стипендії — звичайна й соціальна. Зараз підроблятиму, витягнемо!
— Але ж ти ж хотів далі вчитися!
— Ну й що? Ми ось якось живемо. Тато все життя на заводі, ти в магазині. І без «вишки» люди якось живуть. Мам, це ж не кінець світу!
Оля оселилася в кімнаті Дмитра. Він віддав їй своє ліжко, а сам «переїхав» на незручний розкладач. Днів п’ять вона була дуже тихою. Мов тінь, ходила з ним за руку до коледжу і додому, а потім раптом її прорвало.
— Набридло! Чому твої батьки дивляться на мене з осуду? Я їм не подобаюсь! І чому ти не проводиш час зі мною? Сидиш за підручниками або йдеш геть!?
Дмитро здивувався.
— А ти не думаєш, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони прийняли тебе й не ображають. З осуду дивляться? Твої ж рідні взагалі не захотіли тебе бачити. А батьки батька твоєї дитини? Де вони? Сиджу за підручниками — тому що вчуся й не хочу вилетіти відразу після першого курсу. Та й стипендію мені втрачати не хочеться. Йду? Бо підробляю, і дивитися з тобою сльозливі серіали мені не цікаво.
Оля заплакала.
— Навіщо ти так?
— Як? Я ж попереджав, що брехати не вмію. До речі, коли підемо подавати заяву до ЗАГСу?
— Ну я ж не можу йти так! Купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб живота не було видно.
— Ти в нормі? Ми ж принесемо довідку про вагітність, яку там сукню? Мені ще на коляску та ліжечко копійку заробляти…
Мати сіла на валідол із пустирником, але поступово змирилася й все частіше її погляд зупинявся на дитячих речах. Справді, нічого страшного…
Нехай живуть, одружуються, а вони з батьком допомагатимуть. От тільки дівчина якась невдячна, незадоволена Дмитром, ними й тісною квартирою. Та й ладно, народить, і, може, зміниться на краще.
Але Оля змінюватися не збиралася. І коли Дмитро, відпрацювавши на мийці, брудний і спітнілий, приніс у їхню кімнату кішку, вона почервоніла від злості й закричала.
— Ти що, дурний? Навіщо нам ця бідна кішка? Викинь її! Кажу — геть із квартири!
Але Дмитро відповів:
— Ні, вона чекає кошенят. Кішка залишиться тут, можеш навіть не кричати. Краще мовчи й розігрій мені їсти.
— О, так! — Оля мало не завищала. — Вибирай! Вона чи я! Кішка теж на мене злісно дивиться!
— Навіщо? — обличчя Дмитра спотворювалось у здивованій гримасі. — Я вдома, і мені нічого не вибирати. Тепер це моя кішка, і якщо тобі це не подобається — спокійно можеш піти. Навіть мама мені такого вибору не пропонувала. Може, тобі варто припинити сама на всіх коситися?
Оля ридала, злилася, ревнувала до худої, облізлої кішки. Та де там Дмитро побачив у неї живіт? Але живіт справді з’явився — кішка чекала кошенят.
Хлопець був стомленим, але ледь жаль про прийняте рішення починав заповзати в його голову, Дмитро одразу ж прогоняв його. Нічого, вони витримають. Оля народить, заспокоїться, а ще раніше їх порадує кішка. Вид пухнастих кошенят будь-кого налаштує на мирний і душевно стійкий лад.
Але все вийшло зовсім інакше… Дід, відомий у місті чоловік, повернувся з довгої подорожі й усеДід знайшов онука, гаряче його докарав і заявив, що позбавить його всього, якщо правнук виростатиме в чужій родині, і хлопець, переляканий втратою “добробуту”, миттєво повернувся до Олі й забрав її геть з коледжу, навіть не попрощавшись з Дмитром.
