У свої 65 я зрозуміла, що найстрашніше не бути самотньою, а благати дітей про дзвінок, знаючи, що ти їм у тягар.
Мамо, привіт, терміново потрібна твоя допомога.
Голос сина в трубці звучав так, ніби він розмовляв із набридливим підлеглим, а не з матірю.
Надія Степанівна застигла з пультом у руці, так і не ввімкнувши вечірні новини.
Андрію, здравствуй. Щось трапилося?
Та ні, уcе гаразд, Андрій нетерпляче зітхнув. Просто ми з Марічкою взяли гарячу путівку, виліт завтра вранці. А Рекса нікому залишити. Возьмеш до себе?
Рекс. Вельмишановний, слинливий дог, який у її маленькій «двушці» займав місця більше, ніж старий сервант.
Надовго? обережно запитала Надія, хоча вже знала відповідь.
Ну, на тиждень. Може, на два. Як піде. Мам, ну хто, як не ти? У готель для собак його віддавати це ж жорстокість. Ти ж знаєш, який він чутливий.
Надія Степанівна поглянула на свій диван, оббитий новою світлою тканиною. Вона півроку відкладала на перетяжку, відмовляючи собі в дрібницях. Рекс знищить його за пару днів.
Андрію, я мені не дуже зручно. Я тільки ремонт закінчила.
Мам, який ремонт? у його голосі пролунало роздратування. Шпалери переклеїла?
Рекс вихований, просто не забувай з ним гуляти. Все, Марічка кличе, валізи збирати. Завеземо його за годину.
Короткі гудки.
Він навіть не запитав, як у неї справи. Не привітав з днем народження, який був минулого тижня. Шістдесят пять років.
Вона чекала дзвінка цілий день, приготувала свій фірмовий салат, наділа нову сукню. Діти обіцяли завітати, але так і не зявилися.
Андрій надіслав коротке повідомлення: «Ма, з Днем! Завал на роботі». Даринка не написала нічого.
А сьогодні «терміново потрібна допомога».
Надія Степанівна повільно сіла на диван. Справа була не в собакі й не в пошкодженій оббивці.
Справа була в цьому принизливому відчутті своєї функції. Вона безкоштовна передержка, служба порятунку, остання інстанція. Людина-функція.
Вона згадала, як багато років тому, коли діти були маленькими, вона мріяла, щоб вони виросли й стали самостійними.
А тепер вона зрозуміла, що найстрашніше не самотність у порожній квартирі. Найстрашніше із замиранням серця чекати дзвінка, знаючи, що ти потрібна лише тоді, коли від тебе щось потрібно.
Благати про їхню увагу, виторговувати її ціною власного комфорту і гідності.
Через годину у двері подзвонили. На порозі стояв Андрій, тримаючи за повідець велетенського пса. Рекс радісно рванув у кімнату, залишаючи на чистій підлозі брудні сліди.
Мам, ось корм, ось його іграшки. Гуляти тричі на день, памятаєш. Все, ми побігли, а то на літак запізнимося! він сунув їй у руки повідець і, чмокнувши в щоку на бігу, зник за дверима.
Надія Степанівна залишилася стояти посеред передпокою. Рекс уже діловито обнюхував ніжки крісла.
З глибини квартири донісся звук рвучоїся тканини.
Вона подивилася на телефон. Може, подзвонити доньці? Даринко, може, вона зрозуміє? Але палець застиг над екраном.
Даринка не дзвонила вже місяць. Напевно, теж зайнята. У неї своє життя, своя сімя.
І в цю мить Надія Степанівна вперше не відчула звичної образи. Замість неї прийшло щось інше. Холодне, ясне й дуже трезве усвідомлення. Годі.
Ранок почався з того, що Рекс, вирішивши проявити любов, стрибнув на ліжко й залишив на білосніжній простирадлі два брудні відбитки лап розміром із блюдце.
Новий диван у вітальні був роздертий у трьох місцях, а улюблений фікус, який вона вирощувала пять років, лежав на підлозі з обгризаним листям.
Надія Степанівна налила собі валерянки прямо з пляшки й набрала номер сина. Він узяв трубку не відразу.
На тлі чулися шум хвиль і сміх Марічки.
Мам, що? У нас усе чудово, море казкове!
Андрію, я про собаку. Він руйнує квартиру. Роздер диван, я не можу з ним впоратися.
У сенсі? щиро здивувався син. Він ніколи нічого не дер. Може, ти його зачиняєш? Йому потрібна свобода. Мам, ну не починай, га? Ми тільки прилетіли, хочемо відпочити. Просто погуляй з ним довше, він і заспокоїться.
Я гуляла з ним дві години вранці! Він тягне повідець так, що я ледь не впала. Андрію, забери його, будь ласка. Знайдіть іншу передержку.
У трубці повисла пауза. Потім голос Андрія став жорстким.
Мам, ти серйозно? Ми на іншому кінці світу. Як я його заберу? Ти ж сама погодилася. Чи ти хочеш, щоб ми зараз усе кинули й прилетіли через твої капризи? Це егоїзм, мам.
Слово «егоїзм» ударило навідмаш. Вона
