У СВОЄМУ ЖИТТІ Я ЧУЖОГО НЕ БРАЛА
Я, ще школярем, добре памятаю двох дівчат із нашого маленького містечка над Дніпром Марічку й Соломію. Марічка, як на мене, була гордою панянкою: ніколи не говорила з Соломією, навіть не кивала їй, коли зустрічалися у коридорі гімназії. З одного боку зневажала Соломію, з іншого ж стиха їй заздрила. Зневажала за те, що її батьки пиячили, хата була занедбана, грошей постійно не вистачало навіть на їжу. Соломія весь час ходила простою, вицвілою сукнею, за плечима вічна туга, а з дому постійно долинали сварки. Батько зривав зло на дочці: або випив забагато, або замало Мати захищати дитину не сміла сама боялася чоловіка.
Єдина, хто крихту тепла дарувала Соломії, її бабуся Ганя. Раз на місяць, зі своєї мізерної пенсії, давала улюбленій онуці зарплату пять гривень за добре поводження. Насправді ж, навіть якщо Соломія щось утнула, бабуся Ганя робила вигляд, що не помітила і все одно давала гроші. Та лічені пять гривень для Соломійки були справжнім святом бігла до магазину, купувала морозиво собі й бабусі, трохи халви та цукерок. Кожного разу мріяла розтягнути солодощі на місяць, та в кращому разі ласощі зникали за два дні. Тоді щедра бабуся відкривала морозильник, діставала своє морозиво й казала ніжно:
На, сонечко, їж сама, у мене горло болить.
Дивно, подумки гадала Соломія, бабусине горло завжди починає боліти, коли цукерки закінчуються
Та дівчина завжди сподівалася, що бабуся таки віддасть їй свою порцію морозива.
Маріччина сімя була цілковитою протилежністю: батько й мати обіймали гарні посади у районі, грошей вистачало на все. Доньці купували наймодніший одяг, нові чобітки, ґаджети як у столиці. Дівчата з класу іноді позичали у Марічки речі такою модницею вона була. Ситій, ошатній дівчині не відмовляли майже ні в чому.
Але була в Соломії таємна перевага врода й особливий, не описаний словами шарм, така щира і людяна душа, що до неї тягнулися всі навіть ті, хто ніколи не говорив із бідною дівчиною. Марічка, попри власну зовнішню вроду і впевненість, була холодною і гордою підкреслювала свою зверхність. При зустрічі Марічка так подивиться на Соломію, що тій відразу сумно й холодно на серці робиться, мов на морозі побувала
Одного разу Марічка не стрималася прямо при всіх сказала:
Ти нещасна!
Соломія, в сльозах, побігла додому й розповіла все бабусі Гані. Бабуся посадила онушку поряд, погладила по голові:
Не плач, Соломійко. Завтра скажи кривдниці: Ти права я у Бога на долоні!
Чомусь тоді відпустила дівчину образа.
А ще в нашому класі був улюбленець усіх дівчат і навіть учителів Максим. Хлопець з веселою вдачею, завжди жартував, на уроках жвавий, нерідко отримував двійки та зауваження, але дивовижним чином усі його любили. Він ніколи не переймався через помилки, завжди випромінював радість, оптимізм і життєву силу.
В останні роки гімназії Максим почав проводжати Марічку додому після уроків і щоранку терпляче чекав її біля воріт школи заходили до класу разом, а однокласники глузливо казали: О, йдуть, наша пара наречених! Учителі й самі знали, що між ними зароджується почуття.
Промайнув останній дзвоник, відшумів випускний бал. Випурхнули юнаки й дівчата зі стін школи, розлетілися хто куди. Марічка й Максим одружились поспіхом усе було очевидно. Навіть пишна біла сукня не могла приховати причини такої марудної метушні. Через пять місяців у них народилася донечка Софійка.
Соломія, після школи, змушена була відразу йти працювати. Бабуся Ганя пішла у вічність, а батьки, як і раніше, чекали від доньки підтримки. Залицяльників у Соломії не бракувало, але от щоб по-справжньому за душу взяло ні разу так і не сталося. Та й пяних батьків своїх соромилася.
Минуло десять років.
…Під кабінетом нарколога у райлікарні стояли дві пари: Соломія з мамою, навпроти Максим з Марічкою. Я одразу впізнав Максима: змужнів, став поважним чоловіком. А ось на Марічку без сліз дивитися було неможливо змарніла, зморшкувата, з тремтячими руками, пустим поглядом. Їй було всього 28 років.
Максим ніяково глянув на Соломію:
Привіт, однокласнице, відчувалося, що він не радий її бачити тут, свідком сімейної біди.
Вітаю, Максиме. Давно у тебе такі проблеми з Марічкою? швидко оцінила ситуацію Соломія.
Вже довго, признався Максим, опустивши очі.
Коли жінка надмірно пє це лихо. Я по своїй мамі знаю. А батько мій від оковитої догорів заживо підтримала розмову й зітхнула Соломія.
Після візиту до нарколога між Максимом і Соломією завязалося спілкування обмінялися телефонами, мовляв, разом легше нести таку ношу. Максим приходив до Соломії порадитись як впоратись із горем, як поводитися, які методи лікування пробувати. Соломія, маючи власний досвід, щиро ділилася набутим: розповідала, як поводитися з питущими в родині, що можна й чого ніколи не варто робити.
Зясувалося, що Максим уже живе з донькою Софійкою окремо Марічка повернулася до своїх батьків. Якось Максим повернувся додому, а Марічка, зовсім пяна, лежала на підлозі, трирічна Соня стояла на підвіконні пятого поверху, в кроці від біди. Це стало останньою краплею. Максим подав на розлучення, бо Марічка й лікуватися не хотіла. Вона вперто казала, що все під контролем і завяже, як схоче Її тягнуло вниз, у прірву. На чужу душу не наллєш води з відра: зразу не все й побачиш…
Згодом Максим запросив Соломію в кафе. Там, між кавою й домашньою випічкою, зізнався, що закоханий у неї ще зі шкільних часів. Страх завадив сказати раніше, а потім життя закрутило-занесло. Ту зустріч під дверима лікаря він вважав Божим задумом. Після довгої щирої розмови Максим запропонував Соломії стати його дружиною.
Соломія теж давно відчувала до нього симпатію, однак думати про стосунки, коли Марічка поруч, навіть не мріяла. А тепер усе інакше: Максим двері вільний, між ними нема перешкод. Вона прийняла його пропозицію.
Розписалися скромно, без гучної гулянки у вузькому колі. Соломія переїхала до чоловіка. Софійка спочатку сторожко поставилася до появи чужої тітоньки в хаті, розуміла, що доведеться ділити тата. Але Соломія так оточила дівчинку ніжністю й турботою, що згодом Софійка сама назвала її мамою. Минуло кілька років, і в родині зявилася ще одна донечка Машуня.
Якось у двері їхньої квартири подзвонили. Соломія відкрила і на порозі стоїть… Марічка. Від неї тягне дешевим спиртним, вигляд розгублений, сумний, розпатланий.
Ах ти, гадюко, забрала у мене чоловіка й доньку! злісно прошипіла Марічка. Недарма я тебе все життя ненавиділа!
Соломія не здригнулася, спокійно подивилася на її змарніле обличчя:
Чужого я в житті не брала. Ти сама все їх відпустила, навіть не намагаючись зрозуміти, що маєш. Я жодного лихого слова про тебе не сказала. Мені щиро жаль тебе, Марічко
Соломія тихо, але впевнено зачинила двері перед носом непроханої гості.
