В давні часи, коли сонце мало ще свій золотий відблиск, донька попросила мене переїхати до них на тиждень, щоб подоглянути за онуком. Але виявилось, що потрібна я не лише для малечі, а й для прибирання всієї хати.
Олена сиділа у своїй затишній хаті у Львові, дивлячись на валізу, яку щойно зібрала. Її донька, Марічка, подзвонила напередодні з просьбою, від якої не можна було відмовитись: «Мамо, приїжджай до нас на тиждень, побудеш з Юрком, нам з Іваном треба справи розібрати». Олена, яка обожнювала свого п’ятирічного онука, одразу погодилась. Уявляла, як гратиметься з Юрком, читатиме йому казки, водитиме на прогулянки. Та переступивши поріг доньчиної хати, вона зрозуміла: її чекає не тиждень радощів з онуком, а каторжна праця, про яку ніхто і не попередив. Серце Олени стиснулось від образи, але відступати було нікуди.
Марічка та її чоловік, Іван, жили у просторій хаті в самому серці Львова. Олена завжди дивувалась, як доньці вдається поєднути роботу, родину та чепурну домівку. Та, увійшовши всередину, вона ахнула: кухня була завалена брудною посудою, у вітальні валялись іграшки, а на підлозі червоніли плями, які ніхто не поспішав витерти. Марічка, обіймаючи матір, швидко промовила: «Мамо, ми їдемо завтра зранку, Юрко з тобою, ти ж упораєшся? Ой, і ще, якщо буде час, може, трохи прибереш?» Олена кивнула, але в її душі заворушився неприємний передчуття. «Трохи» — це було те слово, яке вона недооцінила.
Наступного дня, провівши Марічку й Івана, Олена залишилась з Юрком. Вона була готова до його витівок, до нескінченних «чому» й навіть до того, що він відмовиться їсти кашу. Але вона не була готова до того, що дім перетвориться на її особистий жах. Юрко, як і будь-який п’ятирік, носився по хаті, розкидаючи іграшки. Олена метушилась за ним, намагаючись навести хоч якийсь порядок, але це було немов Сізіфова праця. До вечора вона знайшла список, який Марічка залишила на холодильнику: «Мамо, будь ласка, перепрай білизну, помий підлогу, розбери шафу, сходи за продуктами». Олена завмерла, відчуваючи, як кров приливає до скронь. Це була не прохання подоглянути за онуком — це була заявка на повноцінну домробітницю.
Кожен день ставав марафоном. Вранці Олена готувала Юркові сніданок, потім вела його до парку, щоб не нудився. Повернувшись, годувала його обідом, мила посуд, прала, прибирала. Шафа, яку Марічка просила «розібрати», виявилась хаосом зім’ятої одежі, яку довелось перекладати наново. Продукти? Олена тягла важкі торби з крамниці, поки Юрко тягнув її за руку, вимагаючи морозива. До вечора вона впадала з ніг, але замість відпочинку садилась читати онукові казки, бо без них він не засинав. Олена любила Юрка, але з кожним днем її сили танули, а образа росла. «Я приїхала заради онука, а не щоб стати їхньою служкою», — думала вона, дивлячись на своє віддОлена твердо вирішила, що наступного разу чітко обговорить умови, перш ніж знову погоджуватися на таку “допомогу”.
