У кожного кохання своя форма
Оленка вийшла на двір і відразу здригнулася пронизливий вітер наскрізь пробрав її легку кофту. Накинулася на хвіртку та просто стояла, озираючись, зовсім не помічаючи, як сльози котилися по щоках.
Оленко, чому ти плачеш? різко зупинився біля неї Сашко, хлопчак із сусіднього подвіря. Старший на пару років, із хвилястим чубом, що стирчав у всі боки.
Я не плачу це так збрехала Оленка.
Сашко якусь мить мовчки дивився на неї, потім витяг із кишені три цукерки й простягнув їй.
Бери. Тільки нікому не кажи а то збіжаться. Іди додому, серйозно порадив він, а вона покірно кивнула.
Дякую але я не голодна просто
Однак Сашко вже все розумів, мовчки махнув і попрямував собі. У селі всі давно знали, що батько Оленки Тарас багато пє. Ходить до магазину єдиного на все село й просить у продавчині Світлани в борг до зарплати. Та хоч і сварить, але завжди виділить пару гривень.
Як тебе ще з роботи не вигнали? бурчала вона йому вслід. Уже десятки боргів наріс! Але Тарас квапливо ховав у кишеню пляшку й зникав.
Оленка повернулася до хати. Вона щойно прийшла зі школи, їй девять. Дома порожньо, майже нема їжі. Вона не хоче нікому жалітися про голод, бо заберуть у притулок, а там, казали, жити страшно. Та й як залишити батька самого? Він зовсім пропаде. Ні, вже краще тут. Хоч і порожній холодильник.
Цього дня Оленка повернулась раніше в учительки математики піднялася температура, два останніх уроки скасували. Надворі в останні дні вересня дув холодний вітер, жовте листя кружляло по обійстю. Вересень той був ледь не зимовий. В Оленки стара курточка і подерті чоботи; як на вулиці багнюка мокріють за хвилину.
Батько спав, не роздягаючись, на дивані. З кухонного столу виднілися дві порожні пляшки, ще одна валялася під столом. Дівчина глянула в кухонну шафу порожньо, навіть шматочка хліба не знайшла.
Оленка швидко зїла цукерки від Сашка й сіла за домашнє на табуретці, підібгавши ноги. Відкрила зошит із математики але не хотілося рахувати. Дивилася у вікно, де вітер гнав по городі жовті листи.
З вікна було видно колись пишний город. Малина висохла, полуницю давно витоптали, грядки заросли бурянами, стара яблуня перетворилася у суху гілляку. А колись усе це дбайливо плекала мама Яблука в кінці літа були аж солодкі, та цьогоріч Тарас зібрав їх зарано й здав на базар: Гроші потрібні.
Батько Тарас був колись зовсім іншим. Добрий, веселий, разом із мамою ходили по гриби до лісу, дивилися по телевізору фільми, чаювали зранку з маминими оладками та пиріжками з яблучним повидлом.
Але після того, як мама раптово злягла і більше не повернулась із лікарні, усе змінилося.
У матусі серце, сказав Тарас і заплакав, Оленка теж заревіла і міцно обняла його за шию. Тепер мама в небі, вона буде за тобою дивитись.
Довго сидів батько з фото матері, втратив будь-який інтерес до життя. А потім почав пити. Додому зачастили незнайомі дядьки, пиячили й галасували. Оленка тікала з дому й ховалася за рогом на лавці.
Вона зітхнула і взялася до прикладів. Справи зробила швидко вчилася на відмінно. Поклавши підручники до сумки, лягла на ліжко.
На подушці завжди лежав старий зайчик ще з тих часів, коли мама була жива. Це був улюблений її іграшковий друг кличка Тимко. Був колись біленьким, а став сірим, та все одно Тимко. Оленка обійняла зайця:
Тимко, ти ж памятаєш маму?
Тимко мовчав, проте дівчинка не сумнівалась, що памятає. Заплющила очі і перед нею ожила картинка: мама в фартусі, волосся зібране, місить тісто. Завжди щось пекла.
Доне, зробимо чарівні булочки?
А які ж вони, мамо? дивувалася Оленка.
Сердечка! Загадай бажання і воно здійсниться!
Радісно допомагала мама ліпити сердечка, хоч і косі, а мама завжди лагідно сміялася:
У кожного кохання своя форма.
Як чекала Оленка тих булочок, поки печуться! У хаті стояв духмяний запах випічки, а потім приходив з роботи тато, і всі разом з чаєм насолоджувались чарівними булочками.
Витерла дівчинка щоки від щасливих сліз. Це було а тепер Годинник цокає у кутку, а на серці пусто й боляче від самотності і втрати.
Мамочко прошепотіла, обіймаючи Тимка, як мені тебе бракує
Вихідний. До школи не треба. Після обіду Оленка вирішила пройтися батько знову нерухомо лежав на дивані. Дівчина вдягла під курточку теплішу кофту й рушила в сторону лісу: там за городами старенький будинок, де жив дід Панас, що помер ще два роки тому. Яблуневий сад залишався недоглянутий, а під деревами опалі яблука й груші.
Вже не вперше перелазила Оленка через паркан, збирала з землі плоди: Я ж не краду, просто підбираю те, що нікому не треба, виправдовувала себе.
Діда Панаса памятала смутно: старий, сивий, з палицею, частував дітей фруктами, а інколи й цукерками. Як не стало діда, сад сам по собі родив.
Оленка залізла до саду, підняла два яблука, терла об рукав і відкусила.
Агов, хто ти? раптом почулося із ганку. На порозі в пальті стояла жінка. Дівчина від несподіванки впустила яблука.
Жінка підійшла ближче.
Ти хто така?
Я Оленка я не краду, тільки з землі, тихо пробурмотіла дівчинка. Я думала, тут нікого нема раніше не було
А я онука діда Панаса. Вчора приїхала, тепер тут житиму. Давно ти сюди ходиш?
Відтоді, як мами не стало у голосі задзвеніли сльози.
Жінка обійняла Оленку.
Не плач, ходи до мене в гості. Мене звати Ганна Сергіївна майже так само, як і тебе. Ось виростеш станеш Анною, як і я.
Ганна Сергіївна одразу відчула, що дитина зморена голодом і негараздами. Завела дівчинку до теплої прибраної хати.
Знімай чоботи, зараз тебе нагодую! Зранку варила курячий борщ і ще декілька смаколиків. Виходить, ми сусідки, розглядала вона тонкі плечі й короткі рукави Оленчиної курточки.
У вас борщ із мясом? несміливо спитала дівчинка.
Аякже! З куркою, лагідно відповіла господиня. Сідай до столу.
Шлунок у Оленки аж забурчав. Від самого ранку нічого не їла. Сіла за вишиту скатертину, по хаті пахло свіжістю та теплом. Ганна Сергіївна подала миску борщу, поклала хліба.
Їж, скільки хочеш. Ще підкладу, не бійся.
Оленка ніяковіла, але за кілька хвилин миска спорожніла.
Ще дати?
Ні, дякую. Я вже ситенька.
Тоді попємо чаю, Ганна Сергіївна поставила на стіл кошик, прикритий рушником, відкрила його по кімнаті розійшовся аромат ванілі. На рушнику лежали сердечка-булочки. Оленка взяла одну, відкусила й заплющила очі.
Булочки як у мами Моя мама саме такі пекла
Після чаю і булочок Оленка сиділа щаслива. Ганна Сергіївна лагідно спитала:
Розкажеш, як живеш? Я тебе проведу.
Я й сама добіжу тут недалеко не хотілося, щоб Ганна бачила їхню хатню розруху.
Ти, дитинко, не білуй! тіші вирішила Ганна й рушили разом.
У хаті порожня тиша. Батько хропів на дивані, всюди пляшки, недопалки, ганчірки.
Ганна все оглянула, похитала головою:
Тепер я все розумію А ну, давай порядок наведемо! і одразу взялася за діло: вимела сміття, поскладала пляшки, витрусила килимок і відчинила штори.
Тільки не кажіть нікому, що у нас так прошепотіла Оленка. Папа добрий, просто заблукав, поки переживає горе. Якщо всі дізнаються мене заберуть, а я не хочу Він дуже добрий Проте сильно сумує за мамою.
Ганна тихенько обійняла й пообіцяла:
Я ніколи нікому нічого не скажу.
Минув час. Оленка в школу поспішала з новеньким рюкзаком, у модному пальті, із косичками.
Оленко! Моя мама казала, твій тато оженився! Правда? запитала однокласниця Наталка. Якою ти стала гарною, і така коса!
Так, у мене тепер інша мама тітка Ганна! гордо відповіла Оленка й подалася до школи.
Тарас давно полишив випивку з допомогою Ганни Сергіївни. Тепер їх усі бачили разом: Тарас ставний, зібраний, доглянутий, поруч Ганна впевнена і гарна, а поруч усміхнена Оленка.
Летіли роки. Оленка вже студентка університету, приїздила на канікули і кричала з порога:
Мамцю, я вдома!
Ганна бігла обіймати дочку:
Привіт, моя професорко! і обоє реготали щасливо. Ввечері з роботи приходив Тарас задоволений і усміхнений.
Ось таке воно життя. І хоч у кожного кохання своя форма, головне у ньому любов і тепло, які я тепер дуже ціную й ніколи не сприймаю як щось звичне.
