6 жовтня 2023 року
Сьогодні згадала, як колись у Києві, у тому самому районі, де провода, наче коріння старого дерева, оповивають будинки, жила Оксана Дмитрівна. Вона вправно керувала трьома дітьми, працювала на двох роботах і годувала родину з великої чавунної каструлі серця її домівки. Кожної неділі, незважаючи на втому, вона варила борщ: свіжу бурякову заправку, мясо на кістці, запашний часник, трохи томату, щоб було кисло-солодко. Це був не просто обід. Це був обряд памяті, доказ того, що навіть у найтяжчі часи в їхньому домі залишалося тепло.
Мамо, якось запитав старший син Денис, навіщо варити стільки, коли ми ледве виживаємо?
Вона витерла руки об фартух і відповіла:
Бо коли вариш, то памятаєш: поки є вогонь у печі, є й надія. Її ніхто не відніме.
Але наш район був місцем не лише святкових вечерь. Одного дня Дениса затримали. Його обличчя, та сама куртка, звичайний вигляд і цього вистачило. Ніяких доказів, лише підозра, важча за правду.
Я ледве не впала. Продала останній смартфон, забрала всі заощадження, знайшла адвокатку. Суд був холодним: бліді стіни, бездушні погляди, шаблонні фрази.
Доказів немає, сказав суддя, але обставини проти нього.
Тоді адвокатка попросила «особливий доказ» і кивнула на мене.
Я увійшла з димлячою каструлею. Запах часнику і буряку заповнив залу.
Ваша честь, сказала я, це борщ. Варила з ранку. Мій син не міг нічого скоїти він чистив буряки, клав лавровий лист, пробував на сіль.
Дехто засміявся. Суддя відкрив кришку, спробував. Дві ложки. Потім тихо запитав:
І це доказ?
Єдиний, що в мене є, відповіла я. Не слова, а справа.
Він задумався, ковтнув ще раз і промовив:
Іноді правда має смак.
Дениса виправдали. Без паперів, але з правдою, яку не спростуєш: матеріна любов, що перетворила звичайний борщ на свідчення.
Після того я відкрила невеличку їдальню. Назвала «Правда з борщем». Готую для сусідів, для тих, кому бракує тепла. На стіні написала:
«Не все доводиться паперами. Іноді невинність пахне свіжим борщем».
Тепер це більше ніж їдальня. Це доказ того, що одна жінка з каструлею може боротися. Мої діти ростуть, знаючи: справедливість починається з того, що ти робиш. А найсильніші докази не слова, а дії.
Новим гостям я кажу:
Сідайте. Тут подають не лише борщ. Тут подають правду.
І ось, серед київських дворів, де дроти, наче нитки долі, переплелися, я продовжую робити те, що вмію: годувати серця, захищати своїх і нагадувати, що іноді найкращий доказ це запах свіжозвареної юшки.
