Полумя охопило маєток але те, що винесла покоївка, приголомшило всіх.
«Пожежа! Кухня горить!»
Крик рознісся крізь мармурові зали Панченковського маєтку, розкішної садиби на околиці Києва. Паніка охопила будинок за лічені секунди. Вогонь пожирав кухонні стіни, густий дим заповнював коридори, а сирени вили на всю силу.
Микола Панченко, заможний бізнесмен за пятдесят, зіскочив з розкішних сходів, його дорогі черевики ковзалися по блискучій підлозі. Серце завмерло, коли він зрозумів полумя просувається до дитячої кімнати.
«Де мій син? Де Олесь?» верещав він, озираючи хаос.
Прислуга метушилася у всіх напрямках хтось бігав з вогнегасниками, хтось дзвонив у служби порятунку, інші тікали на подвіря. Але ніхто не знав, де малюк.
І тоді крізь дим до вогню, замість тікати, кинулася постать. Це була Марія Шевченко, тридцятичотирирічна покоївка, яка працювала у родині вже три роки. Не вагаючись, вона зникла у пеклі, ігноруючи крики тих, хто намагався її зупинити.
Микола стояв біля воріт саду, задихаючись. Вогонь гримів дедалі дужче, шибки тріщали від спеки. Він відчував себе безпорадним аж раптом із диму виринула тінь.
Марія вийшла, її форма була обвуглена, руки в сажі, а на грудях, міцно притиснутий, ридав маленький Олесь, але живий.
На мить час зупинився. Прислуга ахнула. Микола впав на коліна, простягаючи руки до сина.
Усі чекали, що Марія вийде сама. Але те, що вона винесла, приголомшило всіх: спадкоємця статків Панченка врятувала не пожежна служба й не батько, а тиха покоївка, яку ніхто навіть не помічав.
Швидка прибула за кілька хвилин, перевязуючи Марії опіки від диму. Микола не відпускав Олеся, стискаючи його так, що пальці біліли. Розкішні зали маєтку тепер були чорні від сажі, затоплені водою та завалені уламками.
Але серед руїн усі говорили лише про одне про мужність Марії.
«Навіщо вона так ризикувала?» шепотів один із служників. «Могла ж загинути…»
Микола чув, але не відповів. У голові стояв образ: Марія, що вийшла з полумя. Він завжди бачив у ній лише частину інтерєру ту, що тримала будинок у порядку, але яку він рідко помічав у своєму світі бізнесу, бенкетів і впливових знайомств.
Пізніше, у лікарні, Микола підійшов до ліжка Марії. Її руки були перевязані, вона лежала втомлена, але погляд помякшав, коли вона побачила Олеся, що мирно спав у дитячому ліжечку поруч.
«Ви не мусили цього робити,
