В новорічну ніч, коли вся наша родина зібралася біля святкового столу, моя донька Соломія та її чоловік Ярослав вирішили влаштувати сюрприз. Вони дістали конверт, де було написано, хто у них народиться — хлопчик чи дівчинка. Коли вони оголосили, що у нас буде друга онука, я відчула радість, змішану з легким здивуванням. Ще одна дівчинка в родині — це ж не проблема, правда? Але в глибині душі я задумалася, як ця новина змінить наше життя.
Ми з чоловіком, Олександром, завжди мріяли про велику родину. Соломія — наша єдина донька, і коли вона вийшла заміж за Ярослава, ми були щасливі. Вони чудова пара: Соломія — вчителька молодших класів, добра та турботлива, а Ярослав — програміст, спокійний і надійний. Два роки тому в них народилася перша донечка, Оксана, наша маленька принцеса. Вона стала центром нашого всесвіту: її перші кроки, перші слова, сміх — все це наповнювало наш дім радістю. Ми з Олександром часто приїжджали до них, допомагали з малям, а іноді забирали її до себе, щоб дати молодим відпочити.
Коли Соломія розповіла, що знову вагітна, ми були в захваті. Друга онука чи, можливо, онук — яка різниця, головне, щоб дитина була здорова. Але Соломія з Ярославом вирішили зробити з оголошення статі дитини цілу подію. Вони назвали це «гендер-вечіркою» — модна штука, про яку я дізналася від них. Ідея полягала в тому, щоб зібрати близьких і разом відкрити конверт із результатами УЗД. Вони обрали для цього новорічну ніч, щоб зробити момент ще більш особливим.
Вечір 31 грудня був чарівним. Дім Соломії та Ярослава сяяв гірляндами, на столі стояли олів’є, мандарини, шампанське. Оксана бігала навколо ялинки, намагаючись зловити мішуру, а ми всі сміялися й піднімали тости за минулий рік. Коли пробило одинадцять, Соломія плеснула в долоні й сказала: «Час!» Ярослав приніс білий конверт, прикрашений золотою стрічкою. Всі замовкли, навіть Оксана, ніби відчула вагу моменту.
Соломія з усмішкою почала: «Ми з Ярославом так щасливі, що скоро нас стане більше. І ми хочемо, щоб ви дізналися першими, хто це буде». Ярослав розрізав конверт, і вони разом дістали картку. На ній було написано: «Це дівчинка!» Соломія засміялася, Ярослав обійняв її, а Оксана залопотіла в долоні, хоча навряд чи зрозуміла, що відбувається. Ми з Олександром переглянулися й зааплодували. «Ще одна дівчинка! Яка краса!» — сказала я, обіймаючи Соломію.
Але, зізнаюся, в ту мить у голові промайнула думка: а що, якщо вони чекали хлопчика? Я помітила, як Ярослав швидко посміхнувся, але в його очах було щось ще — можливо, легке розчарування? Чи мені здалося? Пізніше, коли ми з Соломією прибирали зі столу, я запитала: «Ви раді, щоСоломія поглянула на мене і відповіла: «Мамо, ми щасливі, адже донька — це нове щастя, яке ми вдвох з Ярославом так довго чекали».
