У новорічний вечір несподівано постукала в двері сусідка:
Марія, можна до вас хвилин на тридцять?
Зарплати нам не видали.
Вдома порожньо, навіть чаю немає, і дітям нічого дати.
Я сама з хлопцями вони ж хочуть свята
Марія стояла біля плити, милуючись качкою з апельсинами, яку щойно витягла з духовки.
Аромат пронизував кімнату так, що хотілося просто заплющити очі і вдихати на повні груди.
З самого ранку вона чаклувала з птицею: поливала її апельсиновим соком, слідкувала за температурою, не відходила ні на мить.
Результат бездоганний.
Василь, йди подивися!
покликала вона чоловіка.
Василь вийшов із залу, визирнув і свиснув:
Марічко, це просто як у ресторані!
Вона посміхнулася з гордістю:
Хіба могло бути інакше?
Зараз покладу на велике блюдо, прикрашу апельсинами та розмарином буде справжній витвір.
Вона обережно перенесла качку на керамічне блюдо, виклала апельсинові дольки, додала гілочки розмарину.
Все виглядало так, ніби з обкладинки українського кулінарного журналу.
Стіл уже був заставлений: три салати олівє, Оселедець під шубою та Грецький, бутерброди із червоною ікрою, нарізка дорогих сирів і ковбас, фрукти у вазі виноград, ківі та мандарини, окремо стояла миска з домашніми котлетами та картоплею.
Та тут, як у банкетному залі, усміхнувся Василь.
Ні, відповіла Марія спокійно.
Просто хочу зустріти новий рік по-людськи.
Ми ж весь рік працювали, можемо собі дозволити справжню українську гостинність.
Василь обійняв її:
Згоден, давно так не святкували.
Останні роки вони економили збирали на ремонт.
Тепер ремонт завершено, доходи стали стабільнішими можна нарешті влаштувати справжній сімейний вечір.
Марія уважно розставляла прибори, діставала кришталеві бокали, які роками припадали пилом у шафі.
Усе повинно бути святково по-справжньому.
О десятій вечора все було готово.
Чоловік і дружина переодяглися, сіли навпроти один одного.
Василь налив шампанське.
Ну що, за нас?
За нас.
Вони чокнулись.
Марія скуштувала салат відчуття свята було всюди.
Василь взяв качку, задоволено закотив очі:
Це неймовірно!
Марічко, ти просто магія.
Вона посміхнулась.
Цей стіл, затишок, неспішний вечір у колі родини здавались справжнім щастям.
Рівно о одинадцятій пролунав дзвінок у двері.
Подружжя переглянулося хто міг прийти так пізно?
Василь пішов відчиняти.
На порозі стояла сусідка Галина та її двоє синів.
Вигляд у Галини розгублений, очі червоні.
Василь, вибач, що так почала вона захекано.
Можна ненадовго?
Просто дуже важко
Що трапилося?
спитав занепокоєно.
Все разом всхлипнула Галина.
Зарплати не дали, працювала неофіційно ось і обдурили перед святами.
Вдома нічого, дітям навіть чай нема чим запити.
Подруги обіцяли заїхати, але так і не прийшли.
А хлопцям хочеться свята
Сини стояли за її спиною худі, в стареньких светрах, мовчазні.
Василь розгубився.
Вигнати сусідку з дітьми в новорічну ніч не по-українськи.
Проходьте, сказав він.
Зараз покличу Марію.
Коли Марія вийшла на кухню й побачила гостей, одразу зрозуміла: тихий вечір закінчено.
Привіт, Галино хлопці.
Прости, що так увірвалися, Галина нервово витирала очі.
Нам справді нікуди йти.
Можна буквально на двадцять хвилин?
Марія глянула на дітей.
Справжня українська гостинність перш за все серце.
Йдіть до столу, зітхнула вона.
Гості зайшли і почалося
Мам, дивись!
здивовано вигукнув старший.
Скільки всього!
А ікру можна?
одразу звернувся молодший.
Сідайте, сказала Марія.
Хлопці вмостилися.
Старший схопив качину ніжку просто руками:
Тітко Маріє, можна?
І не дочекавшись відповіді, відкусив.
Молодший вже вплітав бутерброди з ікрою.
Дуже смачно!
радісно заявив він.
Мам, ще можна?
Галина не намагалася зупинити дітей сама почала накладати їжу:
Їжте, хлопці, їжте.
Ми вдома тільки макарони що їли, треба по-людськи поїсти.
Підлітки їли швидко і жадібно: старший зїв пів миски олівє, молодший всю ікру.
За ними пішли ковбаси, сири, шинка.
Вже за декілька хвилин нарізка зникла.
Марія спостерігала мовчки, наче у поганому сні.
Василь спробував розрядити атмосферу:
Ого, у вас апетит, хлопці!
Але його ніхто не слухав.
Вони дісталися до качки великі шматки зникали один за іншим.
А хліб є?
спитав старший.
Марія мовчки принесла хліб.
Підлітки зразу почали робити бутерброди.
Галина теж не стримувалась: брала салати, кусала качку, клала котлети собі.
Пробачте, що так, говорила вона, жуючи.
Ви ж бачите, діти голодні.
Через двадцять хвилин від святкового столу залишалися лише крихти.
Салати зникли, ікра, сири, ковбаси та фрукти все було зїдено нежданими гостями.
Марія сиділа нерухомо, з жорстким виразом обличчя.
Два дні провела на кухні, витратила чималу суму гривень, сили і душу, мріючи про затишний вечір удвох.
А отримала зовсім не те, чого очікувала.
Коли годинник показав за пятнадцять хвилин дванадцяту, Галина піднялась:
Все, нам вже час.
Дуже дякую!
Ви нас реально врятували!
Хлопці теж швидко зібралися.
Молодший хапнув пиріжок і запитав:
А можна взяти з собою?
Бери, втомлено відповіла Марія, навіть не подивилась на нього.
Гості пішли, залишили дежурне “З Новим Роком!” Двері зачинились.
Марія і Василь залишилися на кухні разом, втомлені і засмучені, дивлячись на те, що ще півгодини тому було святковим столом.
На тарілках лише крихти, салатники порожні, фрукти зникли до останньої ягідки.
Лише кілька мандаринів у вазі вціліли.
Ти бачив це?
тихо спитала Марія.
Бачив, так само тихо відповів Василь.
За півгодини вони зїли все.
Абсолютно все, що я готувала два дні.
Марічко
Навіть не подякували як слід.
Ніхто.
Просто хапали, жували, вимагали ще.
Василь обійняв Марію.
Вона не плакала просто дивилася на порожні тарілки, намагаючись зрозуміти, що сталося.
Під бій курантів вони таки чокнулись бокалами.
Та святкове настрою було безнадійно зіпсовано.
Наступного дня Марія прибирала кухню: мила посуд, прибирала те, що залишилися.
Скоріше те, що можна так назвати.
Знаєш, Василь, сказала вона, я розумію, що іншим часом буває складно.
Зарплату не дали, зірвали на роботі Але чому вона не стримувала дітей?
Чому не сказала: Все, хлопці, це не наше?
Не знаю, знизав плечима Василь.
Може, справді були голодні.
Голодні це одне, спокійно відповіла Марія.
Але жадібність зовсім інше.
Вони не їли, вони хапали, наче не побачать більше їжі ніколи.
Він мовчав вона продовжила:
І ця Галина сидить, зітхає, зображає нещасну, а сама підсовує дітям тарілки: Їжте, хлопці.
А про нас вона подумала?
Що нам залишиться?
Ввечері першого січня Марія зустріла Галину у підїзді.
Та усміхнулась приязно:
Маріє, привіт!
Ще раз з Новим Роком!
Спасибі за гостинність!
Марія подивилась на задоволене обличчя сусідки і в душі щось остаточно обірвалось.
Привіт, сухо відповіла вона і пройшла мимо.
Галина здивовано проводила її поглядом.
Марія винесла сміття й повернулась додому.
Галину зустріла?
спитав Василь.
Зустріла.
І як?
Більше спілкуватися з нею не буду.
Нехай шукає інших спонсорів.
Минув тиждень.
Марія кілька разів перетиналась із сусідкою у ліфті чи підїзді.
Завжди відводила погляд, робила вигляд, наче не помічає.
Галина намагалася заговорити відповідь була тиша.
Марійко, може, досить ображатися?
якось сказав Василь.
Я не ображаюсь, спокійно відповіла Марія.
Я просто зрозуміла: жалість поганий порадник.
Ми пожаліли, впустили.
І отримали розорений стіл і зіпсоване свято.
Але ж вони справді у скрутній ситуації
Василь, серйозно подивилася на чоловіка Марія, труднощі не дають права втрачати совість.
Можна було попросити трохи чаю, трохи їжі вони ж знищили все.
Навіть щиро не вибачились.
Він важко зітхнув сперечатись було марно.
Місяць минув.
Відносини з сусідкою не відновились.
Марія віталася коротко, без усмішки, деколи взагалі проходила повз.
Галина скаржилася іншим, що Марія зазналася, але тій було байдуже.
Той Новий рік Марія запамятає назавжди.
Порожній стіл, задоволені обличчя незваних гостей і власне відчуття спустошення.
І для себе вирішила твердо: більше ніколи не впускати тих, хто плутає гостинність з можливістю наживи.
