У них що, рідні зникли? Нащо ти їх привела? Жалко тобі Жалко? А нам не жалко? Ми й самі тут ледве влазимо! Завтра ж дзвони в опіку, я тобі кажу! Хай самі розбираються!
Іван сердито дивився на дружину. Вона щойно повернулася з похорону своєї подруги. І не одна Біля неї стояли діти. Трирічна Соломія та тринадцятирічний Данило мовчазно тупцювали біля порога, не знаючи, як реагувати на гнів господаря.
Олена акуратно підштовхнула дітей у кухню й тихо сказала:
Даню, налий Соломійці соку, і собі візьми. У холодильнику є.
Коли діти пішли, вона різко обернулася до чоловіка:
Тобі не соромно? Марія була моєю найкращою подругою! Ти думаєш, я її дітей у біді залишу? Уяви, як їм зараз? Тобі тридцять вісім, а ти досі при першій проблемі біжиш до мами! Уяви їхній біль!
Гаразд, зрозумів, але ти ж не збираєшся залишати їх у нас? вже спокійніше спитав Іван.
Збираюся! Я оформлю опікунство! У них нікого немає, зрозумій! Батько невідомо де. Його навіть на прощанні не було.
Марія рано залишилася без батьків. Є якась тітка, але вона відмовляється брати дітей літня вже. А в нас все одно дітей немає.
Олено, я ж твій чоловік! Ти хочеш знати мою думку?
Ваню, ну що з тобою? Ти ж добрий. Я ж тебе знаю. Інакше б не привела дітей без твоєї згоди. Ти що, боїшся витрат? Ми ж справимось!
До того ж, діти не малі. Данило продовжить навчатися, а Соломію віддамо в садочок. Нам майже нічого не доведеться міняти!
Так, але ж мама Олено! Вона мене зїсть, як дізнається! Вона й так постійно докоряє, що онуків нема!
Твоїй мамі не лізти в наші справи. Ми ж і так хотіли усиновити дитину. Нащо брати чужу? Данило й Соломія нас знають. І ми їх знаємо. Так усім буде легше.
Може, ти й маєш рацію. Але ми хотіли одного малюка! Підкреслю одного! Ну, Соломія Вона ще маленька. А Данило? Підліток! З ним клопоту не оберешся!
І ти, і я теж були підлітками. Все пройшло. Виросли й нічого, нормальні люди.
Гаразд, побачимо. Нехай поки живуть
Олена голосно поцілувала Івана в щоку й усміхнулася. Вона не сумнівалася в ньому. Він завжди був таким: бурчав, лаявся, а потім змирявся й допомагав.
Вона пішла на кухню готувати вечерю. Потрібно було збирати документи, йти в опіку, брати довідки
Так і почалося нескінченні черги, папери, перевірки. У кіно осиротілі діти миттєво знаходять сімю. Насправді купа документів.
Данила й Соломію хотіли відправити в дитбудинок. Але Олена й Іван зробили неможливе відстояли право дітей бути з ними.
З дітьми проблем не було. Дівчинка швидко відволікалася на іграшки й солодощі.
Хлопцю було важче. Іван помітив, що він ледве стримує сльози. Одного разу він відвів його убік, взяв за плече й сказав:
Даниле, я знаю, як тобі боляче. Мені майже сорок, але я не уявляю, що буде, якщо щось трапиться з моєю мамою. Але заради Соломії будь сильним.
Якщо хочеш плакати скажи мені. Підемо, щоб ніхто не бачив. Такий біль не можна тримати в собі. Але Соломії не показуй злякається. Прошу тебе, йди до мене.
І Данило став ставитися до Івана з повагою. Олена бачила, як вони разом йшли й поверталися, мов друзі.
Сімя пройшла низку перевірок. Подружжя навіть взяло кредит, щоб довести, що може прогодувати дітей. Вони зробили ремонт, купили нові меблі, одяг.
Потрібні були гроші й на садочок. А коли Данило зізнався, що сумує за друзями з секції, вони її оплатили.
Нарешті, все вдалося. Дітей офіційно взяли під опіку. Іван пішов на підробіток, щоб розплатитися з боргами.
Олена теж знайшла додатковий заробіток давала уроки фізики вдома.
Минув рік. Діти звикли. Соломія навіть почала називати Олену «мама Лена».
Навіть мати Івана, Надія Василівна, зрештою прийняла дітей
Наближалося літо, й Іван запропонував:
А давайте на море? Тільки не в Одесу у Болгарію! Якраз гарний тур попався. Зараз подзвоню, забронюю.
Олена підтримала. Вона втомилася за цей рік.
Одного разу їй подзвонила колега й нудьгуючи заговорила. Олена згадала, що їдуть у Болгарію.
Оце вам пощастило! зітхнула та. А я все літо на дачі. Грошей не вистачає Мабуть, опікунські гарні отримуєте?
Олена зніяковіла. Вона раптом усвідомила, як їх бачать інші: ніби вони взяли дітей заради грошей.
Вона поділилася цим із чоловіком.
Знаєш, я теж стикався з таким, сказав Іван. Один знайомий казав: «Ти б уже міг нову машину купити дитячі ж отримуєте!»
А твоя мама казала, що мені час зуби полікувати «гроші ж є, а виглядаєш недогляну
