У пологовому будинку їй повідомили, що дітина не вижила. Минуло багато років, перш ніж вона дізналася, що її син живе у родині свого біологічного батька.
Богдан кохав Оксану ще зі шкільних років, і вони мріяли одружитися.
Мати Богдана, Ганна Семенівна, яка керувала пологовим відділенням у лікарні, не схвалювала вибір сина. Вона завжди віддавала перевагу медсестрі Марійці, сподіваючись, що син обере саме її дівчину з лікарської родини, яку любили і пацієнти, і колеги.
Після школи Богдан вступив до медичного університету, а Оксана на факультет іноземних мов, щоб стати перекладачкою, як її мати й бабуся. Того літа друзі вирішили відсвяткувати цю подію на природі й поїхали на дачу до Богдана.
Вони провели там майже місяць, і їм не хотілося повертатися. Та незабаром почалися заняття, і треба бути готуватися.
Восени Оксана сказала Богдану:
«Я вагітна. Як ти до цього ставишся?»
«А як думаєш? Звичайно, віднесу тебе на руках до ЗАГСу.»
«Я не одна й важка.»
«Хіба цим мене лякати? У школі я боровся. Ти для мене як пушинка», сміявся щасливий Богдан.
«Але як бути з навчанням?»
«Так, Оксанко, треба подумати. Схоже, тобі доведеться взяти академічну відпустку після пологів.»
«Я перейду на віддалене навчання, як моя мама. Вона народила мене у девятнадцять і все встигала. Але давай одразу домовимось, Богдане: після весілку ти переїжджаєш до нас. Шануй свою матір на відстані. Я давно знаю, що вона мене не прийме. Вона жінка з характером.»
«Лише заради твого спокою, Оксанко», погодився Богдан.
Вони подали заяву до ЗАГСу й розійшлися по домах. У квартирі Оксани були гості батьків друг із дружиною та сином Іваном, якому було 16, але виглядав він старшим.
Тим часом Богдан розповів батькам про майбутнє весілко. Ганна Семенівна була обурена і того ж вечора пішла до батьків Оксани, щоб влаштувати скандал. Вона кілька разів подзвонила у двері, але їй не відкрили у вітальні готували стіл, грала музика, схожа на дзвінок, і ніхто не звернув уваги. Іван якраз приймав душ і, побачивши, що ніхто не реагує, вийшов у рушнику й відчинив двері.
Ганна Семенівна спочатку здивувалася, а потім, згадавши, що в руках телефон, включила запис і почала знімати передпокій з Іваном у такому вигляді.
«Ви до Наталії Петрівни?» запитав хлопець, не розуміючи, чого ця жінка знімає.
«Вже ні», відповіла Ганна Семенівна і швидко пішла.
Дома вона показала Богдану відео, натякаючи, що Оксана йому зраджує.
«Тепер я бачу, мамо. Ти була права. Вона не моя людина.»
Богдан відправив гнівного листа Оксані й вимкнув телефон. Дівчина не могла до нього додзвонитися, тому, незважаючи на пізню годину, пішла до нього.
Ганна Семенівна передбачила, що Оксана прийде, і, побачивши її з вікна, сама вийшла на сходи.
«Тобі чого від Богдана? Він уже спить. А ти, як я бачу, розважаєшся з іншими? Іди геть, дволика!» і, захлопнувши двері, пішла.
Оксана не розуміла, що сталося, і, сівши на кроки, заплакала. Пізніше вона повернулася додому. У кухні мила посуд Наталія Петрівна, і дочка, всхлипуючи, обійняла її.
«Оксанко, що сталося? Скоро весілля, а ти в сльозах.»
«Мамо, нічого не буде. Лише те, що я ношу його дитину. Схоже, його мати все влаштувала, коли дізналася про нашу заяву.»
«Якщо Богдан так легко повірив, значить, і далі слухатиме батьків. Бог тебе від нього врятував. Ми виховаємо дитину самі», заспокоювала її мати.
Після розриву з Богданом Оксана важко переживала, і вагітність проходила складно. Пологи почалися раптово, коли батьків не було вдома. Її привезли до пологового будинку, де вона народила сина під наркозом. Потім у палаті їй повідомили, що дитина не вижила.
Тіло немовляти віддали батькам, і вони поховали його. Оксана ще лежала в лікарні, тому не була на церемонії.
Незабаром сімя Богдана продала квартиру й переїхала.
«Це на краще, доню. Ти страждала, коли з ним випадково зустрічалася, а він лише холодно дивився мимо.»
«Сподіваюся, мамо, що швидше забуду його.»
Минуло вісім років.
Оксана працювала перекладачкою в невеликій фірмі, і раптом до неї в кабінет увійшов Богдан.
«Навіщо ти зявився в моєму житті знову? Я давно про тебе забула.»
«Вибач, але до тебе мене привело горе.»
«Дивно чути, Богдане. У тебе ж прекрасна мати. Іди до неї зі своїми бідами. У мене немає на тебе часу. Вийди.»
«Оксанко, прошу, вислухай мене. Це важливо і для тебе. Я чекатиму в кавярні навпроти після роботи.»
«Прийду лише з цікавості», сказала вона й відвернулася до монітора, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Ввечері вони зустрі
