У відпустку за щастям
Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємось, сподіваємось, що повернемось звідти щасливими. Але часто буває навпаки…
Ще у травні Олег із Яринкою почали планувати поїздку. Обговорювали, куди їхати, де зупинитись. Яринка мріяла про піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Олежка — ідеально.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Олег.
— Ти питаєш так, ніби це тільки моя дитина. Ну так. А що? Їдуть і з немовлятами.
— Якщо ні з ким залишити. А у нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш — не відмовить. Усі безсонні ночі, підгузки й капризи возьмемо з собою. Яка ж це буде відпустка?
Яринка погодилась із чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться з сином на цілих десять днів.
Мама підтримала Олега.
— Їдьте самі, відпочиньте. Він маленький, із ним тільки втомитесь, та й нічого не зрозуміє.
— Глянь, який готель я вибрав. А вид із вікна? З верхніх поверхів видно море. — Олег розгорнув ноутбук екраном до Яринки.
— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитись на нього з номеру, — сказала Яринка. — Там галечні пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не будемо таскати в номер пісок.
Олег завжди знаходив потрібні аргументи. А Яринка завжди поступалась, бо любила його без пам’яті. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилось.
— Гадаю, краще літати літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Олег.
А Яринка думала, як розлучиться з Олежком. Він хоч і маленький, але швидко зрозуміє, що мами немає поруч, сумуватиме, плакатиме. Чи впорається мама?
— То я замовляю готель? — відволік її від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, навіть про сім’ю. Олег рано залишився без батьків, його виховували дідусь і бабуся. Дід пішов, коли Олег закінчував школу. Бабуся пережила його на два роки.
Коли вони познайомились, Олег уже жив сам. Майже одразу Яринка переїхала до нього, вони разом робили ремонт, влаштовували на свій лад майбутнє гніздечко. Усі заздрили Яринці.
— Пощастило тобі, Яриночко. Красень наречений, та ще й з квартирою, без злої свекрухи. Дивись, не цокай зубами, а то відб’ють, — радила подруга.
— Хіба не ти? — сміялась Яринка.
— А що? Я теж гарна.
Перше розчарування трапилось через місяць після весілля, перед Ярининими іменинами, коли Олег прямо сказав дружині, щоб не запрошувала маму.
— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.
— Це й її свято. Вона мене народила цього дня, виростила. Як я їй скажу? — обурилась Яринка.
— Запросіть її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чай із тортом.
Яринці це не сподобалось, але вона любила Олега й не хотіла сваритись. Мама, якщо й образилась, то не подала виду. Приїхала наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Олег розсипався в компліментах, поцілував у щоку, дякував за доньку. Все обійшлось, скандалу не було.
Так і повелось, що на всі свята в них дома збирались друзі Олега. Багато з них не мали власного житла, жили на знімних або з батьками. А маму не запрошували.
— Якщо любиш, треба приймати людину такою, яка вона є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності родини, — казала мама. — Тим більше, через мене не варто сваритись. Подумаєш, іменини. Дружина повинна бути мудрою і терплячою. Почнете сваритись — не чекай добра. У тебе син, йому потрібен батько, та й важко виховувати дитину самій, повір мені.
Яринка залишала Олежка з мамою, а сама бігала по магазинам. Після пологів поправилась, сукні стали малі, та й купальник потрібен новий. Одного разу вона крутилась перед дзеркалом у новій світлій сукні.
— Подобається? А якщо засмагну, взагалі буде бомба. — Яринка повернулась від дзеркала до Олега.
— Нічого. Ти в ній якась бліда. Вона тебе повнить, — сказав чоловік, ледве глянувши на неї.
Її ніби облили холодною водою. Вона знову подивилась у дзеркало й прискіпливо оглянула себе. До весілля вона була тонкою, стрункою, дзвінкою. Поки годувала грудьми — округлилась.
— Тобі раніше подобалось, що груди стали більші, — образилась Яринка.
Сукня вже не подобалась. Вона зняла її й сховала у шафу.
— Не ображайся. Але колір, правда, не твій, — спробував виправити ситуацію Олег.
Наближався день від’їзду. Яринка потихеньку збирала речі. Намагалась надихатись сином, не спускала його з рук. Шкодувала, що погодилась поїхати без нього. Краще б взагалі відклали поїздку на рік, не померли б без півдня. Олежкові теж корисно поплескатись у морі, побігати по піску, засмагнути, зміцніти. Нічого, підросте, обов’язково поїдутьЯринка глянула на Олега, який все ще говорив у телефон, взяла Олежка на руки й вийшла з квартири, усвідомлюючи, що її щастя тепер — це сильні материнські обійми та спокій без зрад.
