У різдвяну ніч я накрила стіл на двох, хоча знала, що сидітиму сама. Дістала з серванта дві криштале…

У різдвяну ніч я накрив стіл на двох, хоч і знав, що сидітиму сам.
Дістав із серванта дві кришталеві чарки, обережно поставив їх поруч на скатертину і на мить відступив.
Два прибори.
Дві тарілки.
Дві серветки, випрасувані до аж скрипу.
Наче зараз вона зайде на кухню й скаже, що час сідати, що надворі мороз, що Різдво не терпить чекання.
Але вона не зайде.
Вже рік як її немає.
Телефон мовчав.
Донька не мала приїхати.
Внуки не подзвонять.
Погладив рукою білу скатертину з вишитими маками, яку свого часу в молодості власноруч вишив. Вона її любила казала, що вона їй нагадує мої очі ще в ті роки.
Посміхнувся на мить вперше за весь цей день.
Приготував її улюблені страви. Не тому, що хтось мав прийти. Просто так жив усе життя. Серце моє ще не готове сприйняти, що те крісло навпроти так і залишиться порожнім.
Сів і вдивився у стіл. Він був гарний. Таким гарним, яким завжди був у Різдво.
Згадав наше останнє спільне Різдво. Вона вже була слабка, але таки сіла зі мною. Усміхнулася і попросила не закриватися у собі, коли її не стане. Жити. Не здаватися.
Тоді я пообіцяв.
Годинник монотонно цокав. Надворі мерехтіли гірлянди, люди сміялись, діти з криками носились по снігу. Десь було свято. Але не тут, не в цій тихій кімнаті.
Пізно ввечері все ж пролунав дзвінок. Коротка розмова. Трохи святкового настрою. Нашвидкуруч. Без запитань, без часу.
Потім знову поверталася тиша.
Я підняв чарку з її місця, ледь-ледь підніс і стиха подякував за роки, за любов, за те, що я був для когось важливим.
Почав поволі збирати стіл, кожний рух був неспішний, ніби я збирав те, що вже більше не повториться.
Сів біля вікна у темній кімнаті. Надворі тривало Різдво, а всередині залишалася тільки память.
Стіл на двох був накритий.
Та одне місце залишилося порожнім.
Часто ловлю себе на тому, що готуюся для когось, кого вже немає поруч не тому, що ще чекаю, а бо серце досі не хоче відпустити.
Справжній урок цього вечора цінувати, доки маєш. І памятати, що навіть у самотності любов не зникає, вона живе у серці, як незгасне вічне полумя.