У старому занедбаному будинку на Подолі в Києві повненька жінка вибивала килим із вікна, не помічаючи, як пил осідав на худеньку сусідку з нижнього поверху.
—Гей, товстухо, обережніше з тим килимом! Мені вже вся голова в пилу! — сердито крикнула худенька.
Повненька відповіла з іронією:
—Ох, доню, та в тебе й так зачіска, немов після бурі. Чи з пилом, чи без — різниці немає.
Сварка розпалювалася, коли раптом з’явилася мати худенької, тримаючи в руках мітлу. Вона вдарила нею по віконниці повненької.
—Ти ж мені шибку розіб’єш, жерляно! — скрикнула повненька.
Мати відповіла суворо:
—Завжди ти шукаєш проблем, чи не так? Бегемотихо!
Поки жінки перекидалися образами, повз них пройшов злодій. Він усміхнувся й подумав:
“Жінки… вічно сваряться. Мабуть, можу цим скористатися.”
Тієї ж ночі, коли худенька поверталася додому, злодій перекрив їй шлях.
—Не кричи. Іди за мною, — прошипів він.
—Куди? — з переляком запитала вона.
Він оскалив жовті зуби.
—У ту темну алею. Ми трохи повеселимося.
Його очі блищали, немов у голодного вовка. Жінка намагалася крикнути:
—Допоможіть!
Але він схопив її за волосся й затулив рот.
—Якщо ще раз відкриєш рота, рознесу тобі голову, — проричав він.
У будинку засвітилися вікна, сусіди визирали, але, побачивши небезпеку, швидко задерли штори.
—Бачите? — насміхався злодій. — Всі вони мене бояться. Жінки — це жарт!
Атмосфера нагніталася, наче ось-ось станеться щось жахливе. Але раптом…
Злодій відчув сильний удар по потилиці. Озирнувшись, він побачив повненьку, яка міцно тримала мітлу.
—Гаспидо, відпусти дівчину, бо буде гірше! — грізно сказала вона.
Злодій реготав:
—Ти? Одна? Слухай, гарбузихо, ще вчора ви з нею лаялися, а тепер раптом героїня?
Повненька спалахнула:
—Ми можемо сваритися, але ніколи не дозволю, щоб хтось нашкодив жінці. Може, я й одна… але нас багато. Ми завжди підтримуємо одна одну!
Злодій знову засміявся.
—Ви всі слабкі!
Але за спиною повненької почали з’являтися інші жінки з будинку: мати худенької, сусідки — усі з сковородами, ножами, виделками та мітлами. В очах у них горіла рішучість.
Злодій відчув, як його охоплює страх. Він подумав:
“Чого я боюся? Це ж просто жінки! Я боровся з сильними чоловіками, навіть з поліцією… Але щось не так. Якщо не втечу, вони мене вб’ють.”
Напруга зростала. Здавалося, за мить ці жінки кин
