У тебе немає совісті. Ти що, не бачиш, як важко Дмитрові? Він же твій брат, міг би йому допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Нещодавно мати подзвонила мені й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми ледве пересуваємося тут через твоє начиння, сказала вона.
Ця розмова відбулася після того, як я відмовила братові, Дмитрові, дати гроші на перший внесок за квартиру. Саме дати, а не позичити, бо я добре знаю він ніколи їх не поверне.
Після моєї відмови Дмитро вибіг з моєї квартири в лютості. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, бо в нього є родина та діти, а в мене ні.
Мені треба виговоритися, бо я відчуваю, що рідні ставляться до мене несправедливо, особливо напередодні свят.
Коли я переїхала до Києва на навчання, одразу ж почала підробляти.
Спочатку жила в гуртожитку, потім знімала квартиру з подругою. Я не хотіла залежати від батьків, тому працювала, щоб не лише себе забезпечувати, але й допомагати матері.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але завжди просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові дрібниці.
А щодо продуктів я завжди приїжджала із сумками, повними їжі.
Моя мати живе в трикімнатній квартирі з Дмитром. Наш батько помер три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Закінчивши школу, він поїхав працювати до Польщі, але єдине, що він зміг собі дозволити за той час стару машину. Повернувшись, став працювати таксистом.
Згодом він одружився і привіз дружину, Олену, жити до мами.
Грошей їм завжди бракувало, бо Дмитро жив від зарплати до зарплати. Щойно він і Олена отримували гроші, все миттєво витрачали.
І моя мати, і батьки Олени постійно їм допомагали. Дмитро знав, що завжди знайдеться хтось, хто його виручить, тому ніколи не намагався заробити більше чи покращ
