У тебе немає совісті. Ти що, не бачиш, як важко Данилові? Він твій брат, ти міг би допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Недавно мені подзвонила мати й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми ледь пересуваємося через твоє мотлоху, сказала вона.
Ця розмова сталася після того, як я відмовився дати братові, Данилові, гроші на перший внесок за квартиру. Так, саме дати, а не позичити, бо я добре знаю він ніколи не поверне.
Після моєї відмови Данило вилетів з квартири, розлючений. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, адже в нього є сімя та діти, а в мене ні.
Мені треба виговоритися, бо я відчуваю, що родичі поводяться несправедливо, особливо напередодні свята.
Коли я переїхав до Києва на навчання, одразу влаштувався на підробіток. Спочатку жив у гуртожитку, потім знімав квартиру з другом. Я не хотів залежати від батьків, тому працював, щоб не тільки себе забезпечувати, а й допомагати мамі.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але завжди просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові речі. А що до продуктів я завжди приїжджав із повними пакетами їжі.
Моя мати мешкає у трикімнатній квартирі з Данилом. Наш батько помер три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Після школи поїхав на заробітки до Польщі, але єдине, що він зміг собі дозволити стару машину. Повернувшись, влаштувався таксистом.
Пізніше він одружився і привіз дружину, Олену, жити до мами.
Грошей їм завжди не вистачало, бо Данило жив від зарплати до зарплати. Щойно він і Олена отримували гроші все миттєво витрачали. І мама, і батьки Олени постійно їм допомагали. Данило знав, що завжди знайдеться той, хто підставить плече, тому навіть не намагався заробити більше чи покращити свій стан.
Тепер у Данила й Олени дві дитини, а третя в дорозі. Вони вирішили, що у мами квартира стала замала, і почали мріяти про власне житло.
Тим часом я живу на орендованій квартирі з коханою, Марією. Ми плануємо одружитися, але вирішили почекати кращого часу. Наш дохід стабільний Марія працює IT-спеціалістом, а я керую кількома інтернет-магазинами.
Ми не витрачаємо гроші на дурниці, а збираємо на власне житло, щоб після весілля було, де оселитися.
Мати знала про наші плани, але все ж натякнула Данилові, що він може попросити мене про допомогу.
Вони хочуть купити квартиру, але в них немає грошей на перший внесок, сказала мені мати.
Коли Данило прийшов до мене і прямо заявив, що йому потрібні гроші, я відмовив.
Він розлютився. Вважав, що я йому винен просто тому, що в нього є сімя, а в мене ні.
Пізніше мати подзвонила мені й сказала:
У тебе немає совісті. Невже ти не бачиш, як тяжко Данилові? Він твій брат, ти міг би допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Потім додала:
Приїжджай і забирай свої речі з нашої квартири. Ми не можемо тут рухатися через твоє непотреб
