**У золотій клітці**
Оксана увійшла до квартири й несміливо почала роздягатись, намагаючись не розбудити маму. Зітхнула, коли знімала нові туфлі — ноги боліли, натерті до крові.
— Чому так рано? Втекла? Не сподобалося весілля? — у передпокої з’явилася мама.
— А ти чому не спиш? Стоїш на варті? — різко відповіла Оксана.
Мама стиснула губи й пішла у кімнату. Донька відчула поколювання докору. Вона ж чекала, хотіла почути новини, а Оксана нагрубила. Підійшла, сіла поряд на диван, обіймаючи маму.
— Не підлещуйся. Не хочеш — не розповідай. Потім дізнаюся від матері Софійки.
— Мам, вибач. Я втомилась, ноги болять. Ресторан розкішний, гостей з півсотні. Гучно, весело. А Софійка у білій сукні була немов із казки. І наречений гарний… — перераховувала Оксана.
— То чому пішла? — перебила мама.
— Там усі такі пишні, надуті, немов індики. Не наші люди. А завтра рано вставати.
— Куди? Завтра ж неділя, — здивувалася мама, вдивляючись у доньку.
— Тим паче. Розповим зранку. Все, йду в душ. — Оксана поцілувала маму в щоку й пішла переодягатися.
З огидою скинула вишукану сукню, яка на тлі інших гостей здавалася бідною. Під душем ретельно терла спину — саме там залишили сліди грубі пальці товстуна, що примусив її танцювати. Він не слухав відмов, міцно притискав до себе, і вона відчувала його спітнілі долоні. Туфлі різали ноги. Вона ледве вистояла до кінця.
Потім він підсів до неї за столик, підливав вина. Нікому не було до неї діла. Єдина знайома, Софійка, була зайнята гостями та чоловіком. Лише раз-другий Оксана помітила зацікавлений погляд чоловіка, але він не втрутився.
— Мені в туалет, — брехнула вона й тікала.
Додому їхала на таксі. Ні, такої весілля вона не хотіла. Усе, як у виставі, де вона була лише статистом.
Не могла заснути. У голові дзвеніли тости, сміх, музика. Згадала того чоловіка. «Краще б він запросив мене, а не ця товста свиня», — подумала й заснула.
Теплий вересень змінився дощовим жовтнем. Софійка повернулася з мандрівки й запросила Оксану в гості.
Не йти ж з порожніми руками. Після пар вона зайшла до кондитерської, купила улюблені тістечка Софійки. Виходила — і в дверях зіткнулася з ним. Він відступив, пропускаючи.
— Це ви? — раптом сказав.
Оксана підняла очі й впізнала загадкового гостя з весілля. Завмерла.
— Виходьте, ми заважаємо, — засміявся він, тягнучи її за руку.
— Так несподівано зникли, наче Попелюшка. Навіть не встигли познайомитись. — Посмішка, білі зуби.
— Але черевичка залишилася при мені, — теж посміхнулася.
— Додому? Підвезу.
— Ні, до подруги. Ви ж ішли за покупками?
— Так радий цій зустрічі, що готовий пожертвувати всіма тістечками світу, — кивнув на коробку в її руках. Взяв під руку, підвів до джипа.
Вона ніколи не їздила в таких авто. Він їхав, не питаючи адреси.
— Я знаю, де живе ваша подруга. Ми з її чоловіком партнери, — пояснив, помітивши її страх.
Дорогою розповів: його звуть Богдан, розлучений, має лабрадора…
«Заможний, гарний, приємний. Мама б схвалювала», — подумала Оксана.
— Чому так пізно? Я вже почала хвилюватися, — зустріла її мама.
— У Софійки була. Ну й живе вона тепер… — Оксана розповідала про будинок, про засмаглу посеред осені подругу.
— А як дісталася? Вона ж тепер у «Золотій долині».
— Підвіз знайомий.
— З весілля? Він із тих, сподіваюся? Номер йому дала?
— Так, мам, буквально впхала йому, — роздратовано.
— Чого злишся? Гідна людина звернула увагу, а ти…
— Надокучили твої розпитування! Невже так хочеш мене «продати»?!
— Дурницю не неси. Хочу, щоб мала гідне життя, як Софійка.
— Коли це ми голодували? — примружила очі Оксана.
— Ну, трохи перебільшила. Але ж він тобі подобається?
— Мам, годі!
Телефон врятував її. Дзвонив Богдан.
— Не хочу відтягувати. Що робиш у неділю?
— Підготовка до пар.
— Весь день? Пропоную кінну прогулянку. Коли їздила верхи?
Не пам’ятаючи, коли вони перейшли на «ти», вона погодилась.
У бабусі в селі бачила лише старих робочих коней. Тепер ж — море емоцій. Богдан вміло вводив її у світ грошей. У наступні вихідні несподівано прийшов до них із квітами й тортом. Оксана соромилася бідної квартирки, але він не помічав.
— Не чоловік, а мрія, — шепотіла мама після його візиту. — Якщо запропонує одружитися, не відмовиш?
— Мам, ми ледве знайомі!
Але перед НовиА перед Новими роком Богдан дійсно зробив їй пропозицію, подарувавши перстень з діамантом, і Оксана, згадуючи попередній досвід, ніжно посміхнулася, таки сказавши “так”, але цього разу відчуваючи в серці справжню віру в їхнє щастя.
