Учора я зібрала всі свої сили, подивилася у вічі свекрусі, Ганні Степанівні, та чоловікові, Андрію, і сказала прямо: “Вашої ноги більше не буде у нашому домі. Хочете любити й бачити онучку Соломію — треба було думати, перш ніж таке влаштовувати”. Я намагалася говорити ввічливо, але рішуче, щоб обидва зрозуміли: це не пусті слова. Після усього, що накоїла свекруха, я більше не збираюся терпіти її в нашому житті. І якщо чесно, мені навіть полегшало, коли я це вимовила. Годі мовчати й ковтати образи заради “миру в родині”.
Все почалося кілька місяців тому, але, коли копнути глибше, проблеми з Ганною Степанівною тягнуться роками. Коли я щойно вийшла заміж за Андрія, вона здавалася мені звичайною жінкою з характером. Любить покомандувати, помурчати, та хто зі свекрух не така? Я намагалася бути терплячою, поважала її як матір чоловіка, навіть прислухалася до її порад. Але з часом вона почала втручатися у все: як я готую, як виховую Соломію, як ми з Андрієм витрачаємо гроші. Кожен її візит перетворювався на перевірку. “Оленко, чому в тебе пил на полицях? А Соломія чому без шапки гуляє? А це що за юшка, ти так чоловіка годуєш?” — і так без кінця.
Я мовчала, бо не хотіла сварки. Андрій теж просив: “Олю, потерпи, вона ж мама, хоче як краще”. Але “як краще” в Ганни Степанівни означало критикувати мене при кожній нагоді. А потім вона переступила всі межі. Місяць тому я дізналася, що вона подала скаргу до органів опіки, стверджуючи, що я “погано виховую” Соломію. Мовляв, дитина у мене “занедбана”, вдома безлад, а я сама “не справляюся як мати”. Це після того, як я сім років живу для своєї доньки, не сплю ночами, коли вона хворіє, вози її на гуртки, читаю їй казки! І ось ця жінка, яка приходить до нас раз на місяць, вирішила, що має право таке сказати?
Коли я дізналася про скаргу, була у шоці. Подзвонила до опіки, пояснила ситуацію, і, слава богу, вони швидко зрозуміли, що це дурниці. Але сам факт! Вона хотіла виставити мене поганою матір’ю, щоб, як вона потім сказала, “забрати Соломію до себе на виховання”. Це що, вона збиралася відібрати в мене дочку? Я намагалася поговорити з нею, але Ганна Степанівна лише хмикнула: “Я для онученьки стараюся, а ти, Оленко, невдячна”. Андрій, замість того щоб її спинити, лише пробурмотів: “Мамо, ну не треба так, але ти ж для Сонечка хочеш добра”. Добра? Це добро — лізти у нашу сім’ю й руйнувати моє життя?
Після цього я довго думала, що робити. Хотіла просто перестати пускати її до дому, але розуміла, що без розмови не обійдеться. Соломія любить бабусю, і я не хотіла позбавляти її спілкування, але й терпіти таке більше не могла. Учора, коли Ганна Степанівна знову прийшла “в гості до онуки”, я наважилася. Покликала її й Андрія на кухню і виказала все, що накипіло. “Ганно Степанівно, — почала я, — ви переступили всі межі. Ваші скарги, ваші спроби навчати мене життя — це кінець. Ви більше не будете приходити до нас, доки не вибачитеся й не почнете поважати нашу сім’ю. А ти, Андрію, якщо не можеш захистити мене й Соломію, подумай, на чиїй ти стороні”.
Свекруха почервоніла. “Як ти смієш? — закричала вона. — Я для Сонечка все роблю, а ти мені забороняєш її бачити?” Я спокійно відповіла: “Ви самі цьому сприяли, коли подали скаргу. Хочете бачити Соломію — поважайте мене як матір”. Андрій сидів мовчки, лише похитував головою. Потім вимовив: “Олю, може, не треба так різко?” Але я вже не могла зупинитися. “Різко? — перепитала я. — А лізти в наше життя, писати доноси — це не різко?” Ганна Степанівна підвелася й вийшла, грюкнувши дверима. Андрій дивився на мене, ніби на чужу, але я відчувала: я права.
Тепер я не знаю, що буде далі. Соломія поки не розуміє, чому бабуся не приходить, і це розриває мені серце. Я пояснила їй, що бабуся трохи “посварилася” з нами, але ми все одно її любимо. Але я не відступлю. Я не хочу, щоб моя донька росла в атмосфері, де її матір принижують. Андрій, схоже, починає щось усвідомлювати. Ввечері він сказав: “Олю, я поговорю з мамою, вона занадто”. Але я поки не вірю, що він її переконає. Ганна Степанівна — не з тих, хто визнає свої помилки.
Я готуюся до того, що це може бути довга війна. Може, вона знову почне свої інтриги, тиснути на Андрія або маніпулювати через Соломію. Але я вже не та наївна невістка, що мовчала заради пристойності. Я матір, дружина, жінка, і я захищаю свою сім’ю. Якщо Ганна Степанівна хоче бути частиною нашого життя, їй доведеться навчитися поважати мої межі. А якщо ні — це її вибір.
Поки я намагаюся зосередитися на хорошому. Соломія малює мені малюнки, ми з неМи печемо вареники з вишнями, сміємося, і в цю хвилину я відчуваю, що саме так і має бути.
