Серцебиття
“Ярославе Олеговичу, вам не треба їхати самому до нашого філіалу. Нехай Оксана відвезе документи”, – невдоволено сказав директор.
“Вибачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно там не був”.
“Там у вас родичі?” – пом’якшеним тоном запитав директор.
“Ні. Маму я перевіз сюди, але…”
“Розумію”, – перебив директор. “Мала батьківщина – це святе. Гаразд, їдьте. Але завтра у нас відповідальний день, встигнете повернутися?”
“Не сумнівайтеся”, – пообіцяв Ярослав. “Дякую.”
Директор махнув рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Ярослав зайшов до свого кабінету, прибрав зі столу робочі папери, вимкнув комп’ютер, узяв папку з документами та вийшов, замкнувши двері. Ключ лишив на першому поверсі охоронцеві.
До дому заїжджати не став. З авто подзвонив матері, запитав, як її самопочуття, і попередив, що сьогодні не завітає – має важливі справи. Не сказав, що їде до рідного міста. Мати занепокоїться, а в неї хворіє серце.
“Гаразд, мамо, мені час їхати. Якщо щось – негайно телефонуй”. Ярослав поклав телефон і завів двигун.
На виїзді з міста заїхав на заправку, заправив бак, купив каву та пару паляниць, щоб більше не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Втім, можна подзвонити й попередити партнерів, щоб зачекали його в офісі.
Планів відвідати когось із знайомих не було. Колишні друзі давно роз’їхалися. Просто захотілося побувати в місті, де минуло дитинство. Ярослав увімкнув радіо, салон наповнився мелодією сучасного хіта. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мати частіше почала хворіти й слабшати. На обстеженні виявили проблеми з серцем. Ярослав запропонував їй переїхати до нього в обласний центр. У великому місті ліпша медицина. Але мати відмовилася навіть слухати. Син дорослий, йому треба влаштовувати особисте життя, а вона буде заважати. Та їй ставало все гірше.
Ярослав умовив матір продати квартиру, додав грошей і купив їй окрему невелику хатку неподалік від себе. Після цього він жодного разу не повертався в рідне місто, хоч часто згадував його.
Хіб можна забути перше кохання? Можливо, вона давно там не мешкає, але місто залишилося – та сама вулиця, той самий дім, під вікнами якого він колись стояв і страждав від нерозділеного почуття. Досі, згадуючи Марічку, його серце починало битися частіше. Ні з ким іншим він не відчував чогось подібного. Ніби назавжди лишив у тому місті своє серце.
На худу однокласницю Марічку, яка нічим не виділялася серед інших дівчаток, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи зовсім інша – доросліша, гарніша. І Ярик вперше відчув, що в нього є серце – так сильно воно затріпалося в грудях.
З того часу він лише й думав про Марічку. З нетерпінням чекав Нового року, адже в школі мав бути святковий вечір, і він обов’язково запросить її на танець та зізнається в коханні. Нарешті, перед зимовими святами у школі поставили ялинку аж до стелі. День був святом для молодших класів, а вечором у залі зібралися старшокласники. Після концерту почалися танці. Перший повільний танець Ярик пропустив – не наважився підійти до Марічки.
Свято добігало кінця, а з динаміків лунали лише швидкі іноземні хіти. Шансів запросити Марічку на танець ставало все менше. Ярик стояв біля стіни й нервозно кусав губи. Нарешті заграла повільна мелодія, і центр залу швидко спорожнів.
Ярик глибоко вдихнув. Зараз або ніколи. Він зірвався з місця й кинувся до вікна, де стояла Марічка з подругами, щоб випередити інших хлопців.
Серце билося так сильно, що в очах потемніло. Ярику навіть здалося, що ось-ось знепритомніє від хвилювання. Говорити він теж не міг. Важко дихаючи, він простягнув руку до Марічки, дивлячись на неї з розпачем і страхом.
Вона переглянулася з подругами й несподівано посміхнулася йому. На очах у всіх Ярик незграбно взяв Марічку за талію. Вона поклала руки йому на плечі, і вони почали коливатися на місці, роблячи дрібні кроки.
Ноги Ярика не гнулися, тіло дерев’яніло, його сильно трусило від хвилювання. Здавалося, поряд іще танцювали пари. Але Ярик нічого не бачив, ледве чув музику. Серце билося аж у горлі, в голові лунали удари, ніби молотки.
Світло-рожева помада на губах Марічки пахла полуницею. З того часу запах полуниці викликав у нього спогади про шкільний вечір, про неї.
Музика раптом стихла. Марічка різко відійшла від Ярика та пішла до вікна, до подруг. Щось сказала їм, і вони голосно засміялися, поглядаючи на нього. Ярик почервонів і вибіг із зали.
У квітні, напередодні Марічиного дня народження, Ярик сидів у своїй кімнаті й чекав, коли батьки ляжуть спатиЯрослав повернувся до машини, глибоко зітхнув і поїхав додому, усвідомивши, що минуле залишилося позаду, а майбутнє чекає нового початку.
