Наша бабуся вже відзначила свої 80 років. Минулого тижня вона вигнала мого старшого брата з дружиною з власної квартири. Після того випадку вона майже ні з ким не спілкується. Якщо я їй телефоную й повідомляю, що збираюся завітати до неї, вона одразу кладе слухавку. Двері не відчиняє нікому.
Чому саме брат вирішив зняти окрему квартиру, він розповідати не хоче. Власне, мене не особливо здивувало, що бабуся виставила його за двері він ще з юності був безвідповідальним і надто звик жити за чужий рахунок.
Як тільки бабуся залишилася сама, а у її квартирі стало більше місця, родичі одразу скликали сімейну раду. Сама бабуся на неї не прийшла. На порядку денному було єдине, але серйозне питання: як бабуся житиме одна у такому віці?
Татова сестра запропонувала поселити до неї свою 30-річну дочку Ганну, яка вже давно не працює. Усі розуміли, що Ганна не раз виявляла байдужість до інших, легковажність і безтурботність.
Інша татова сестра відразу ж знайшла для бабусі крихітну однокімнатну квартиру, переконуючи, що це допоможе зекономити:
Молодь уже заселилася, казала вона. Як бабуся може дозволити собі оплачувати всю комуналку за трикімнатне житло?
Дядько зголосився забрати бабусю до себе, щоб у її квартирі міг жити його син. Воно, звісно, логічно: у 80 років складно бути самотнім. Давати молодим можливість жити на свої гроші теж потрібна справа. Всі ці пропозиції подавалися під виглядом турботи про старшу людину.
Я ж за маму переживаю, розводив руками дядько. А так буде під надійним наглядом!
Бабуся вже жила якось із його старшим сином, тепер дядько хотів підселити молодшого. Батько ж запропонував залишити право вибору самій бабусі, але присутні підняли галас.
Найнаполегливішою й найнахабнішою була саме перша тітка, тому врешті-решт родичі згодилися на «догляд» Ганни. Дівчина вже почала складати речі й зателефонувала бабусі, щоб повідомити про рішення родинної ради. Бабуся, зрозумівши, про що йдеться, гримнула слухавкою.
Ганна, дорогою до бабусі, подумки планувала ремонт у квартирі. Але сталося інакше. Коли вона подзвонила у двері бабуся їх не відчинила. Замість цього виставила біля дверей банку маринованих помідорів.
Як вона має жити сама? бідкалася Ганна. За 80 років ніколи для себе не жила, а тут раптом свободи захотіла! Що буде, як їй стане зле? Позіхне самотність та й біда! Бабусі наче й не цікаво, що буде далі!
Жодної совісті у неї! Все життя з батьками, з дідом, з чоловіком, дітьми, онуками проводила, а тепер вирішила у спокої пожити. Ще й у трикімнатній квартирі! Ганьба! Місце молодим треба звільняти!
Лише тато мав розумний погляд на ситуацію: йому теж не подобалася ідея підселення чи переселення. Знайшов вихід. Мовляв, таки дійсно залишати бабусю саму небезпечно. Сестри мали рацію: у такому віці усе може трапитись, ключів від квартири у дітей вже не було: бабуся після сварки з онуком замінила всі замки. Кожен день у такому віці непередбачуваний.
З мамою тато вирішив встановити у її передпокої камеру: тепер можна було бачити, що бабуся ходить по квартирі та все з нею гаразд. Всі родичі, кому не лінь, спостерігали за онлайн-трансляціями, переконуючись, що вона почуває себе добре. Бабуся, проходячи повз камеру, іноді корчила смішні гримаси.
Вона запевнила: за комунальні у неї з пенсії вистачає, сама платить і не витрачає багато. Допомоги ніякої не треба аби лише не заважали. Усі тепер заспокоїлися, прогрес став у пригоді. Незвані гості більше не турбують бабусю.
Фінал щасливий бабуся і далі нікого не впускає до себе, навіть на чай. Вчора я зайшов до неї, але знайшов для мене на сходовій клітці лише банку варення. Схоже, бабуся й досі боїться, що втратить свободу. Хотілося б, щоб вона заспокоїлася і могла приймати гостей.
