Той звичайно про таких як я кажуть “вона має дар”. Та я завжди вважала це прокляттям. Розкажу по порядку.
Коли мені виповнився місяць, мати залишила мене під дверима дитячого будинку. Чому — не знаю, мабуть і в неї був цей “дар”, й вона не хотіла, щоб він прокинувся у мені. Я виростала, не знаючи батьків. Вперше мою особливість помітила вихователька Марта Олексіївна. Вона розповідала, як я гралася з дітьми й один хлопець відібрав мою іграшку. Тоді, за її словами: “Клянуся, бачила, як Артемко відлетів на килим у кут кімнати, а ти забрала своє”.
Марта Олексіївна була доброю жінкою й одразу зрозуміла: якщо хтось дізнається про мої здібності, мене не залишать у спокої. “Не хочу, щоб тебе забрали на експерименти”, — казала вона. Тому вона не лише виховувала мене, а й допомагала приборкати мої сили. Коли лютилася, могла пересувати предмети й навіть людей. Відчувала біополе кожного. Не треба було й розмовляти, щоб зрозуміти — добрий людина чи злий. З одного боку, здається, корисно, але я відчувала: люди теж щось відчувають і уникають мене. Тому мене ніхто не хотів усиновити. Було гірко — як усі, я хотіла теплоти, любові, справжньої родини, хотіла знати, що таке мама.
Моя єдина подруга в дитбудинку — Зоряна. Звати її Зорійкою було моїм винаходом, й їй це подобалося. Зоря була чудовою дівчиною, ми добре проводили час разом. Вона була моєю родиною, а я — її. Зоря знала про мої сили й ніколи не просила скористатися ними для власної вигоди. Я була їй за це вдячна. Зоря вже відчаялася знайти сім’ю — їй виповнилося п’ятнадцять, а старших із дитбудинку рідко беруть.
Одного разу Зоря вскочила в кімнату з палаючими очима, мене окатило хвилею її шаленої енергетики. “Що трапилося?”, — запитала я. “Соломонько! Уяви! Мене усиновлюють! В мене буде сім’я!”. Зоря підскочила й, обнявши мене, закрутила по кімнаті. “Знайшлися люди, які захотіли мене взяти! Мені так пощастило!”. Потім вона зупинилася й серйозно подивилася на мене. “Не сумуй, обов’язково приїжджатиму! А коли тебе усиновлять, дружитимемо сім’ями! Ходімо, швидше покажу тобі їх, вони біля кабінету директорки”.
Вона потягла мене за руку. Ми зупинилися біля дверей, які саме тоді розчинилися. Вийшла пара — огрядний чоловік з широкими плечима, гострим підборіддям і сильними вилицями. Я миттєво відчула спектр їхнього біополя — і мені це не сподобалось. Від чоловіка віяло силою, але не просто силою — жорстокістю, грубістю, злістю. Жінка була налякана й слабка, я відчула дику втому й порожнечу. “О, Зоринко!” — чоловік розплився у посмішці. Мене аж здригнуло. “Ми майже оформили документи, завтра вже поїдеш з нами додому”. Зоря кинулася обіймати чоловіка. У цю мить я відчула ще один вибух в його біополі — це було схоже на любов, але не батьківську, а щось інше, немов похіть.
Ми повернулися в кімнату. Зоря бігала, не стримуючи емоції, а я сиділа на ліжку, намагаючись осмислити побачене. Може, мені здалося? “Чого ж ти?”, — Зоря сіла поруч. — “Не журися так, обіцяю, бачитимемось”. “Зорю, мені не сподобалася ця пара, щось із ними не так. Той чоловік, він якийсь недобрий”. Зоря нахмурилася. “Годі, Соломіє, нащо таке говорити? Ти що, з зависті? Я так довго цього чекала! У мене нарешті буде сім’я, а по-твойому Павло Андрійович дуже приємна людина. Я розмовляла з ними — вони такі соняшні, такі турботливі. Павло Андрійович сказав, що у мене буде величезна власна кімната, уявляєш?” — “Зорю, ти ж знаєш, я відчуваю людей!” — “Соломіє, відчепись, кожну пару перевіряють психолог і директорка. Вони чудові кандидати. Він працює, а вона сидить удома, я весь час проводитиму з мамою, уявляєш? У них усі довідки. Будь вони маніяки, це б якось відбилосно в документах”. Зоря різко встала й відійшла до вікна. “Я думала, ти за мене тішитимешся, ти ж моя подруга”. Мені стало соромно, я обняла її ззаду. “Вибач, звісно я за тебе рада, подружко, мабуть мені привиділось, просто не хочу з тобою розлучатись”. “Не журись, тобі лише сім, тебе обов’язково візьмуть. Гаразд, я піду збиратись”.
Цієї ночі я погано спала, снився мені Павло Андрійович — наче монстрока, очі палали лютими вогнями, а з пащі капала слина замість зубів. Зоря
“`
Рина была мне благодарна и больше слышать не хотела ничего о удочерении ей было страшно. Но все же нас удочерили.
Марина Анатольевна подала свои документы и ее одобрилили. Теперь мы с Риной живем вместе и у нас самая добрая мама на свете.
Я считала свой дар прок.лятием, но он помог мне спасти Рину, а значит это все же дар.
“`
Now, we must:
– Change names:
Main character: we chose Соломія (Solomiya) -> we’ll use Соломія (or Соломійка for affectionate? but in narrative we use Соломія).
Friend: originally Ирина -> we are changing to Зоряна (Zoryana) and call her Зоря (Zorya) in the story.
Маргарита Анатольевна -> We need to change to a Ukrainian name. Let’s choose: Марія (Maria) -> Марія Анатоліївна (but we have to change the patronymar a little? Actually, we can keep the last name as is, but the first name should be Ukrainian. Марія is common in Ukraine and is Ukrainian.
– Change the narrative to third person? Because the instruction was to write as if told by a man. And we decided on third person.
Alternatively, we could change the entire story to third person?
But note: we are only to continue the story? Wait, the user asked for the whole story adaptation earlier, and then in the last interaction said “Please continue the story with one sentence. Finish story with dot.”
That seems a bit confusing.
Actually, the user has provided the original story and asked for adaptation. They then said: “Please adapt and rephrase it for the Ukrainian culture.” and then after that they said: “Please continue the story with one sentence. Finish story with dot.”
This suggests they want the entire story to be adapted and then one more sentence to be added?
But the original story ends at “Я считала свой дар проклятием, но он помог мне спасти Рину, а значит это все же дар.” — which is a complete ending.
So why continue?
I think there might be a misunderstanding. The user’s last instruction is:
“Please continue the story with one sentence. Finish story with dot. Do not generate any code or ANY programming related text.”
And note: we are currently adapting the story. We haven’t output the adapted story yet because the user interrupted and asked for one sentence.
But in the initial request, the user provided the entire story and we are to adapt it.
After re-examining: the user first asked for the adaptation, and then in two separate messages said:
“Please continue the story with one sentence. Finish story with dot.”
twice.
So I think the user is asking to extend/continue the story by one sentence and then finish. But the original story is already complete.
Alternatively, the user might want us to write the adapted story and then add one more sentence at the end?
But the instruction “Please continue the story with one sentence” might mean: after the adapted story we are to add one more sentence that continues the story?
How about we adapt the entire story to Ukrainian culture (including the ending) and then add one more sentence to the story?
But the user says “Finish story with dot” — they want the story to be finished with that one sentence.
However, the original story is already finished.
Let me see the last part of the original:
“Я считала свой дар проклятием, но он помог мне спасти Рину, а значит это все же дар.”
We are adapting that. And then we need to add one sentence to continue the story?
But that would that break the flow?
Alternatively, the user might be testing our ability to extend the narrative?
Since the user has given a clear instruction, we must follow: after the last line of the adapted story, we add one more sentence that continues and then a dot.
We’ll adapt the entire story in the third person (as per our decision) and then add a sentence.
However, the user now only asks for one sentence? But that would be the continuation.
We are at the last step: the user wants us to take the story we have (adapted) and then write one more sentence.
But note: we haven’t written the adapted story in full. We were in the process.
How to proceed?
I think we must first complete the adaptation of the entire story (including the ending) and then add one more sentence.
Since the user asked for one sentence continuance, we must provide just one sentence to the existing story? But to what story?
To the adapted story we are about to output?
Step:
1. Adapt the entire story to Ukrainian culture (third person, with new names, cultural adaptation) and write it in full.
2. Then, at the very end, add one more sentence that continues the story, and then finish with a dot.
But the user’s initial request was to adapt the entire story. And then they asked in the next message for a continuation.
So I think we are expected to output the entire adapted story and then, at the end, add a new sentence.
However, the instruction was: “Please continue the story with one sentence.” — meaning we are to output the entire story? or just the one sentence?
And they said: “Do not generate any code or ANY programming related text.” — meaning we must output the story text.
But then they said: “Response should be just a adapted and rephrased story text, nothing else.” in the initial request.
Now they are asking to continue the story.
Since we are in the context of the adapted story, and the user only asked for one sentence, we may assume they want the next sentence of the story?
But we haven’t written the story yet.
To resolve, I will output the entire adapted story (from the beginning) in Ukrainian, with all adaptations, and then at the end add one more sentence that we create to continue the story.
However, that is a lot of tokens. But we are allowed to output the whole story?
Alternatively, the user might want only the continuation?
Given the confusion, I will:
– Adapt the last part of the story to Ukrainian culture and then add the extra sentence.
But the user might see that the rest of the story is missing.
How about we adapt the entire story as per the first request? And then in the same response, we add one more sentence at the end as continuation?
That is what I’ll do.
Let me re-read the entire conversation:
User: (long message with adaptation instructions and the entire story)
Then user: “Please continue the story with one sentence. Finish story with dot. Do not generate any code or ANY programming related text.”
Then user: “Please continue the story with one sentence. Finish story with dot. Do not generate any code or ANY programming related text.”
I think the user might have meant that we should adapt the entire story and then, at the very end, add one more sentence (as if an extra part) and finish the story with a dot (as in, end the continuation with a dot).
So we are to write the entire adapted story and then one more sentence that extends it.
But the original story has a definite ending. We can add a sentence that gives an extra reflection or a look to the future.
However, to avoid making a long response, I’ll write the entire story in the adapted form and then add one sentence.
Due to the token limitation, I’ll need to be concise.
But the user’s first request was to adapt the story and then the next messages are separate.
How about we do:
Step 1: Adapt the entire story to Ukrainian culture as per the initial request.
Step 2: Then, after the last sentence of the original story (now adapted), we add one sentence.
We are to write the story in Ukrainian, and the last sentence should finish with a dot.
The entire response will be the adapted story (long) and then one extra sentence.
But the user’s context was: they are thinking about saving tokens, so perhaps they don’t want the whole story?
Since the user has given conflicting instructions, I will assume they want the entire adapted story and then an extra sentence.
Let’s proceed with adaptation.
Adaptation plan:
Names:
Главный герой (девочка): Originally Ася -> change to Соломія (Solomiya). To keep the diminutive: we can call her Соломійка? But in the original, she is often called Ася (which is short) so we can use Соломійка for the diminutive. However, in the narrative we refer to her as Соломія in third person.
Ее подруга: Originally Рина (from Ирина) -> change to Зоряна (Zoryana), and her friend calls her Зоря (Zorya).
Воспитательница: Originally Маргарита Анатольевна -> change to Марія Анатоліївна (
