Все почалося з дзвінка маминої сусідки:
Оксаночко, привіт!
Добрий день, Ганно Стефанівно, здивовано відповідаю.
Як ви там? Як дітки? допитується вона.
Усе гаразд, дякую, відповіла я, але вже й серце занило: не просто так Ганна Стефанівна дзвонить. Шосте чуття не підвело.
Оксано, а ти давно до мами навідувалась?
Мене одразу придавило провиною. Зітхнула я важко. Ми вже давно окремо живемо. Як син пішов у перший клас на мені крутиться цілий атракціон: зранку всіх годуй, збирай, в школу везь, потім на роботу. А вже потому галопом у супермаркет і додому. Вдома ще приготуй вечерю, нагодуй сімю, помий посуд. Та ще й з уроками возись Я у вечері вже як вичавлений лимон які візити до мами? А на вихідних прибирання, прання, хоча б трохи відпочити В гості до мами вибираємось рідко, що вже казати.
Давно, Ганно Стефанівно, зізналася я як на сповіді. Все часу нема. От у суботу планувала
Ти за мамою нічого дивного не помічала? обережно питає сусідка.
В сенсі? напружилась я.
Ну, може, щось незвичне у поведінці?
Та ні, почало мені холонути в грудях. А до чого ви хиляєте?
Ох, Оксаночко навіть не знаю, як сказати забурмотіла Ганна Стефанівна. Може, й не моя це справа, але
Що трапилось?! майже кричу у слухавку, а уяву вже лякають картини одну гірше за іншу.
Твоя мама голову на старість згубила! ляпнула вона.
Та що ви таке кажете?! обурено озвалася я.
Мужичка вона собі завела! Роман у неї!
Та ну, не може бути! засміялась я з полегшенням. Мамі вже за сімдесят, які там романи?
Не кажи, дитино, образливо відповіла вона. Все своїми очима бачила!
Коханця?
Коханця не знаю, а маму твою ось все мені й розповіла! заговорила швидко Ганна Стефанівна. Слухай сюди.
Зустрілися ми вчора; біжить, як сполошена, мене навіть не побачила. Я її гукаю, а вона: Вибач, Ганно, поспішаю, мушу рибку купити! Скажи, краще судака чи карася? Я аж отетеріла: Таню, ж ти ж рибу й нюхати не можеш! А вона: То це не мені Василь обожнює! і світиться вся. Ти розумієш?!
А може, то якийсь знайомий? пробую пригадати хоч якогось Василя з маминих друзів, але хоч плач не пригадую жодного.
Знайомий! Ну ти даєш! Це ж коханець, ось що! авторитетно заявила сусідка.
Ти тільки уяви, підібрала його на вулиці! Тепер він у неї живе, в її ж квартирі! А раптом він бомж, бувший зек, пияк або, боронь Боже, маніяк? Ти ж знаєш, які зараз часи, яких тільки елементів не зустрінеш
Та й взагалі, де це бачено нормальних мужиків на вулиці підбирати?!
Я аж дар мови втратила. А Ганна Стефанівна не зупиняється.
Сама каже: Іду, бачу лежить у калюжі, мокрий, жалюгідний. Тільки очима блимає. Я його як побачила аж пожаліла. Додому привела, відмила, привела до ладу такий красавчик виявився! Так що, Оксаночко, я б на твоєму місці розібралася, і негайно.
Дякую вам, ледве видушила я і кинула слухавку.
Я в абсолютному шоці перед очима, як мама веде якогось мокрого алкаша у квартиру! Брр Ледь дочекалася чоловіка з роботи, скликати наш сімейний круглий стіл.
У моєї мами зʼявився коханець, відразу заявила я. Василь.
І все розповіла, як на духу.
Чоловік вирячився, потім з надією каже:
Та може це стара ляля-сусідка перебільшує? Ти мамі дзвонила?
Ні, зізнаюся.
Ну, тоді набирай. Може, нема чого панікувати.
Я відразу набираю маму, вмикаю гучний звязок.
Привіт! кажу, як чую мамин голос.
О, Оксаночко! Як справи?
Мамо, ти сама?
Та ні, чую веселий сміх, з Василем.
Серце опускається кудись у пяти.
А де ти його взяла? питаю, голос тремтить.
Ой, історія без краплі сорому починає мама. Я його просто на вулиці знайшла! Мокрий, жалюгідний, такий нещасний, що аж душу розриває! Не могла пройти мимо. А тепер мені веселіше, є кому слово сказати. Я тобі кажу, він таке витворяє тут, аж сміх бере!
Я сіла, як підкошена. Невже таки мама здуріла?
Мамо, ну так не можна! нарешті видусила я. Кого попало додому пускати? Прожени його!
Оксано, тобі не соромно? Ми у відповіді за тих, кого приручили! Ви мене відвідуєте зрідка, я ж самота-самотою. А тепер у мене є знову сенс у житті! Василь залишається, і все тут! урізає мама розмову.
Чоловік встає рішуче:
Це не діло! Збирайся, поїхали до твоєї мами!
Я в паніці бігаю по квартирі, взуваюся й роззуваюся десять разів. Чоловік поряд бігає, бурмоче щось.
Твоя мама надто добра й наївна! Якийсь шахрай надурить її на раз-два! А якщо він квартиру намітив! Василь, треба ж Я зараз подивлюся на твого Василя!
Через пів години екстреного ралі по Львову припаркувались біля маминого підїзду. Чоловік дістає з багажника ломик і приміряє його у руці.
Для чого це?! жахнулася я.
Хто зна, мрачно озвався. Якщо Василь добровільно не піде
Та ну, без насильства! благаю, уявляючи уже погром.
Тільки-но увійшли в коридор, чоловік реве:
Ну, де він?!
В серванті у кріслі дрімає, і мама між іншим махає рукою. А ви чого вдвох як у кіно?
Та чоловік уже вривається до вітальні. Я за ним.
На маминому кріслі згорнулася калачиком величезна рудюща кішка! Побачивши нас, гостя, вона вигнула спину, обхопила лапками хвоста і басовито нявкнула.
Познайомтеся: це мій Василь, тріумфально каже мама, заходячи слідом.
Так це ж кіт! в один голос видали ми.
Авжеж, кіт. А ви що думали? розсміялася мама, пильно дивлячись на наші витягнені обличчя.
Усе почалося з того, що мені зателефонувала сусідка моєї мами.