Усе почалося з несподіваного дзвінка від сусідки моєї мами.
Оксанко, вітаю тебе, пролунало у слухавці.
Добрий день, Парасковія Микитівна, відповіла я, здивована таким раннім дзвінком.
Як живете, як дітки? продовжувала вона теплим голосом.
Все гаразд, дякую, мовила я, відчувши легкий неспокій.
Сумнівно, що сусідка телефонує просто дізнатись, як у нас справи. Інтуїція мене не підвела.
Оксано, а ти давно у мами була? питала вона значуще.
Мене накрило хвилею провини. Я тяжко зітхнула. Ми вже давно жили окремо, а як тільки син пішов до школи, вільного часу стало зовсім обмаль. Зранку всім сніданок, зібрати, відвести до школи, потім робота до вечора. Опісля магазини, додому, вечеря, нагодувати всіх, посуд помити, уроки перевірити Увечері я виснажена й подумати складно про якісь візити. На вихідних інші турботи: прибрати, попрати, попрасувати, бодай трішки відпочити Буває, до мами потрапляємо рідше, ніж хотілося б.
Давно, Парасковія Микитівна, винувато зізналася я. Все думаю зайти, та часу не вистачає. Ось у суботу планувала
А ти за мамою нічого дивного не помічала? насторожено запитала сусідка.
Ви про що? нервово перепитала я.
Ну, нічого такого незвичного в поведінці, може, вчинки якісь? уточнила вона.
Ні, в мені похололо, нічого такого. А до чого це ви?
Ой, Оксанко, й не знаю, як і сказати затялася Парасковія Микитівна. Може, це й не моя справа
Та що сталося?! майже закричала я в слухавку. Уява вже малювала одна страшнішу картину від іншої.
Твоя мама, мабуть, здуріла на старість, не витримала сусідка.
Що ви, обурилася я, з чого це ви узяли?!
Завела собі чоловіка! Такий у неї роман! натхненно повідомила вона.
Не може бути! я розсміялася полегшено. Мамі добре за сімдесят, про які вже романи мова!
Ой, не кажи, доню, трохи образилась сусідка. Я знаю, що говорю! Своїми очима бачила!
Коханця?!
Та ні, маму твою! Вона все мені розповіла! залопотіла Парасковія Микитівна. Слухай сюди Перетнулася з нею вчора у дворі. Мчить кудись, не помічає нікого, вже й окликати довелося. Вона й каже: Пробач, Параскою, спішу, хочу рибку купити. Як гадаєш, щуку чи карася краще? Я отетеріла. Галю, кажу їй, ти ж риби не любиш. А вона мені: Та то не для мене, а для Василя. Він аж за обома щоками тріщить. Аж сяє вся! Ось і думай
Може, знайомий який розгублено буркнула я. В голові лихоманково намагалась згадати хоч би якогось Василя з маминих знайомих. Даремно.
Який знайомий! вагомо відрізала сусідка. Це ж коханець! Я впевнена! Та й до того ж підібрала його на вулиці! Тепер живе у неї, у квартирі. Уявляєш? А може він бомж, зек, алкоголік чи гірше! Ти сама знаєш, які зараз часи Всяких елементів хватает. Нормальні чоловіки на вулиці не валяються!
Я оніміла від шоку. А Парасковія Микитівна не зупинялась.
Та, так! Галя й каже: Йду, поглянула а він у калюжі, аж мокрий. А як мене побачив голову підняв, розправився, красень! Забрала додому, привела до ладу, викупала такий гарний! От я б на твоєму місці розібралася, і негайно.
Дякую вам, вичавила я й поклала слухавку.
В голові гуло від новин, думки плуталися, а перед очима малювалася картина, як мама приводить додому мокрого, огидного безхатченка. Мурашки по шкірі Я ледве дочекалася чоловіка з роботи. Сконвоювавши його на кухню, зібрала екстрений сімейний консиліум.
У мами роман, заявила я зусереджено. Його звати Василь, і розповіла все почуте.
Чоловік випучив очі.
Ну ти даєш Може, це все вигадки тієї Парасковії! А ти мамі дзвонила?
Ні, призналася невпевнено.
Подзвони. Що панікувати? Раптом усе не так. Зараз усе дізнаємось.
З надією я набрала номер мами, ввімкнула гучний звязок.
Привіт, почала я, ледве ковтаючи хвилювання.
О, Оксанко! Як справи? озвалася мама.
Мамо, обережно почала я, ти сама зараз?
Ні, і я почула її щасливий сміх, я з Василем.
У мене всередині все похололо. Значить, правда!
А звідки він взявся? тремтячи, спитала я.
Мама без краплі зніяковілості почала розповідати:
Бач, яка пригода Я його просто на вулиці знайшла. Мокрий, бідний, нещасний Не змогла пройти повз серце заболіло. Так стало його шкода, хотілось обійняти. Зате тепер мені веселіше, не сумую. Він тут такого наробить ти б бачила! й радісно засміялася.
Я виснажено сіла на стілець. Може, справді мама спантеличилася від самотності?
Мамо, ну не можна так кого заманеться в дім пускати! Жени його!
Оксано, що ти таке кажеш? Ми відповідальні за тих, кого приручили, памятаєш? Ви ж рідко мене навідуєте самотньо мені. А тепер сенс життя знову зявився! Василь залишиться, і крапка! і поклала трубку.
Чоловік різко підвівся:
Це так не лишимо! Збирайся, їдемо до мами!
Я почала метатися, вдягаючись, чоловік теж кидався навсібіч слідом, бурмочучи щось собі під ніс.
Твоя мама занадто довірлива та добра! Ще ж аферист якийсь На квартиру націлений! Василь, ну треба ж Погляну зараз на того Василя!
За півгодини скаженими темпами ми домчали до маминого будинку у Львові. Чоловік відкрив багажник, дістав якийсь лом і замислено обмацав у руці.
Це для чого?! злякалась я.
Мало що, буркнув він, якщо Василь раптом не захоче піти.
Ніякого насилля! врозумила я, уявляючи катастрофічні сцени у мамі вдома.
Ми заскочили у квартиру чоловік перший.
Де він?! грізно запитав.
У вітальні, у кріслі спить розгублено пояснила мама. А що сталось, я ж не чекала вас
Чоловік кинувся в гостину, а я за ним. І що ми бачимо? На маминому кріслі розвалився великій рудий кіт! Побачивши нас, він важко підвівся, обвив лапами пухнастий хвіст, промуркотів потужно.
Знайомтесь, мій Василь, посміхнулась мама.
То ж це кіт! в один голос вигукнули ми.
Авжеж, кіт. А ви кого собі уявили? розсміялася мама, дивлячись на наші осатанілі обличчя.
