Усе, що відбувається — на краще Інга Василівна — мама Влади, завжди вважала себе сильною та успішною жінкою, тому хотіла бачити в доньці відображення власних досягнень і характеру. Влада була слухняною дитиною, намагалася у всьому догодити матері, адже дуже її любила й не хотіла розчаровувати. Шкільні оцінки, вибір університету, навіть подальшу професію — все це визначала мама й контролювала кожен крок доньки, не допускаючи й думки про самостійний вибір. Після вступу до університету життя Влади змінилося: вона вперше закохалася у Святослава — привабливого студента із сусідньої групи, якому часто допомагала з навчанням. Вперше Влада наважилася сперечатися з матір’ю, відстоювала свої почуття і врешті-решт після закінчення університету вийшла за коханого заміж. Життя показало — навіть звичайний “трійочник” може стати успішним: Святослав швидко зробив кар’єру, тоді як сама Влада залишалася під наглядом матері. Здавалося, Влада нарешті здобула незалежність, переїхавши до чоловіка, але продовжувала працювати разом з мамою. Через кілька років Святослав закохався в іншу жінку й пішов із сім’ї. Влада залишила роботу, зняла квартиру та вирішила жити самостійно, зважившись нарешті позбутися материнського контролю. Доля подарувала їй нове знайомство: Влада травмувала ногу, і саме тоді їй допоміг незнайомець — Євген. Його турбота, доброта й простота допомогли Владі відчути справжнє щастя. Згодом вони одружилися, а невдовзі у них народилася донечка Ксюша. Влада з усмішкою говорила, що щастя іноді можна знайти зовсім неочікувано — там, де його не шукаєш. Дякую, що читаєте мої історії, підписуйтесь і підтримуйте! Хай щастить вам в усьому!

Все, що не робиться все на краще

Ірина Вікторівна мама Владислави, вирощувала доньку під себе, а вона слухалася у всьому. Мати вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від Владислави неухильно слідувати всім її порадaм.

Владиславо, суворо казала Ірина Вікторівна, щоб досягти такого ж результату, як у мене, ти мусиш йти тією дорогою, якою я тебе веду, жодного кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла й запамятала назавжди?

Так, мамо, відповідала донька.

Владислава любила маму і дуже старалася її не підводити. А мама хотіла бачити перед собою ідеальну дівчину без недоліків. Та чим далі, тим важче це виходило.

Дитина є дитина, і Владислава з малку щось ламала, бруднила, падала, розбивала. Але вчилася добре адже знала, що трійка для неї вдома справжнє горе.

Владиславо, ганьба, як ти могла отримати трійку, ти ж нас із татом поважаєш? Прошу виправити все негайно.

Добре, мамо, покірно відповідала донька, але іноді наважувалась пояснити, але це лише одна трійка, випадковість

Не має значення! уривала мама. Ти повинна бути кращою за всіх.

Владислава хвилювалась, але швидко отримувала гарні оцінки. Закінчила школу зі Золотою медаллю, інакше й бути не могло. Ірина Вікторівна була задоволена, коли донька легко поступила до Львівського університету.

Молодчинка, доню, пишаюся тобою, якось сказала мама. Не зупиняйся на досягнутому.

Ірина Вікторівна керувала власною будівельною фірмою у Львові і щиро дивувала чоловічий світ своїм суворим керівництвом. Вона навіть не сумнівалася, що Владислава після навчання працюватиме поруч із нею.

Владислава, звичайно, прагнула вирватися від маминого контролю й навіть хотіла вступати до університету в Києві, та марно сподівалась.

Доню, маєш бути під моїм наглядом і контролем, відрізала мама. Який ще інший город, у Львові теж є університет.

Заперечити Владислава не могла. І ось на третьому курсі вона вперше серйозно закохалася. Попередні зустрічі з хлопцями то все несерйозно, та ще й здебільшого потай від мами.

Олег із чарівною усмішкою, світловолосий, підкорив її серце. Він навчався у паралельній групі. Владислава й далі відмінно вчилася, а йому навчання давалося складніше, особливо не любив курсові. Одного дня він зупинив її у коридорі університету:

Владиславо, допоможи з курсовою, сам не встигаю

Добре, допоможу, радо погодилась, бо Олег їй дуже подобався.

Відтоді Владислава регулярно писала йому курсові, а він платив їй любовю та увагою. Разом гуляли, ходили в кавярні, кінотеатри.

Ірина Вікторівна відчула щось і прямо спитала:

Доню, невже закохалася?

Звідки ти знаєш? здивовано відповіла Владислава.

У тебе на лобі написано Познайом мене з ним, мушу знати, що це за птах.

Владислава запросила Олега додому, батьки його прийняли непогано, навіть мама не прискіпувалась. Коли хлопець пішов, мати сказала:

Яка ще любов? Він просто користується тобою. У нього інтелекта мало, йому з тобою не по дорозі, що ти в ньому знайшла?

Це не так, мамо, вперше заперечила донька. Олег цілеспрямований, начитаний, цікаво цікавиться історією. Ти просто все міряєш своїми мірками.

Доню, він тобі не пара, стояла на своєму мати.

Але Владислава вирішила показати характер.

Мамо, що б ти не казала, я все одно любитиму Олега та зустрічатимусь із ним.

Ірина Вікторівна здивовано знизала плечима:

Колись зрозумієш, що твій Олег пересічний хлопець.

Владислава відстояла своє і після університету вийшла заміж за Олега. Раділа, що мама помилилася.

Життя показало: іноді прості трієчники отримують більше, швидше досягають успіху, аніж відмінники. Так сталось і з Олегом: він після навчання влаштувався на престижну роботу, а Владислава працювала поруч із мамою.

У Олега була власна квартира, що подарували батьки ще в студентські роки, тому після весілля Владислава нарешті відчула себе вільною. Але ненадовго мама влаштувала Владиславу у свою компанію.

Одного разу Олег прийшов додому і сказав:

Владо, мене призначили керівником відділу, правда, ще випробувальний термін. Але я докладу всіх зусиль.

Через три місяці його затвердили на посаді. Олегу не подобалось, що дружина з червоним дипломом працює під маминим началом.

Владо, працюючи із власною мамою, ти нічого не досягнеш, час ставати самостійною, бурчав чоловік. Ти все життя житимеш під її контролем? Вона тебе тисне, а ти слухняна й покірна.

Владиславі було прикро це чути, але в глибині душі розуміла, що чоловік має рацію. З часом Олег перестав її дорікати, але його байдужість не додавала щастя. Найголовніше він поруч, і хай.

Пройшов ще рік. Одного вечора чоловік, повернувшись з роботи, тихенько мовив:

Я зустрів іншу, я її люблю. Я йду від тебе. Вибач, але з нею я відчуваю себе справжнім.

Вперше в житті Владиславу прорвало. Вона кричала, лаялась, навіть розбила тарілку, пожбурила телефон чоловіка об стіну, порвала кілька сорочок, а потім заспокоїлася.

Олег мовчки за цим спостерігав і нарешті мовив:

Виявляється, у тобі є справжній темперамент. Шкода, що я це помітив лише зараз, і пішов.

Ненавиджу! прошепотіла вона, зібрала речі, винайняла квартиру й переїхала.

Мамі нічого не сказала, розуміла, яка буде реакція. Майже місяць вдавалося приховувати все від матері, але Ірина Вікторівна зрозуміла, що з донькою щось не так.

Владо, що з тобою? Ти якась байдужа, в тебе проблеми з чоловіком?

Які проблеми? Немає в мене чоловіка.

О Боже, я ж так і знала. Коли це сталося?

Ще у квітні.

І мовчала?

Владислава лише зітхнула. Вона не перебивала маму й мовчки слухала потік негативу в бік Олега і себе.

Я ж тебе попереджала! Головне ти не його служниця, ще добре, що у вас не було дітей. Надалі слухайся моїх порад!

Мамо, усе, що не робиться все на краще, вперше впевнено відповіла Владислава, підвелася і додала: Я більше не працюю у тебе. Досить. і вийшла з кабінету, залишивши Ірину Вікторівну здивованою.

Владислава вирішила піти подалі від маминої опіки, знала, тепер не дасть і кроку ступити без контролю.

Вона повільно йшла містом, сама не знаючи куди, вскочила у львівський трамвай, на своїй зупинці вийшла і одразу впала нога потрапила в яму. Скривившись від болю, сіла на бордюр.

Оце мені ще треба було, подумала.

З вами все добре? підбіг молодий чоловік, що проходив повз. Трамвай уже поїхав. Він допоміг підвестися, Владислава спробувала наступити на ногу боляче.

Дуже болить? співчутливо спитав.

Дуже, ледве видобула з себе.

Добре, тримайтеся за мене, він легко підхопив її й доніс до своєї автівки. Поїхали до лікарні, раптом перелом

Я Євген, а ви?

Владислава.

У лікарні виявилось перелому немає, лише вивих. Тугий бинт, консультація, й додому. Євген дочекався її, довіз до підїзду.

Дайте, будь ласка, ваш номер телефону, чемно попросив, раптом потрібна буде допомога.

Владислава промовила номер. Наступного дня Євген подзвонив:

Що вам привезти? Думаю, нога ще болить?

Можна соку та фруктів, ще хліба бракує, сказала вона.

За якийсь час Євген зявився з двома сумками.

Мамочко рідна, навіщо так багато?

Так відзначимо наше знайомство! Я сам допоможу, а краще все приготую. Може, вже перейдемо на «ти»?

Владислава розсміялася їй з Євгеном було легко і невимушено.

Переважно Євген всім займався, накрив на стіл, розігрів шашлик у мікрохвильовці, налив сік по келихах. Вина не було Євген одразу сказав, що не вживає спиртне. Вечір минув чудово.

Через чотири місяці Владислава та Євген одружилися, а через рік у них народилася донечка Оксанка. Коли хтось цікавився, де вона знайшла такого чоловіка, Владислава лише сміялася:

Він підібрав мене на тротуарі… Не вірите? Спробуйте у нього спитати!

Дякую за те, що читаєте, підтримуєте і підписуєтеся. Бажаю вам щастя!