7 березня 2024 року
Сьогодні був ще один важкий день. Дивлюсь на своїх друзів один за одним купують квартири в Києві чи Львові, витрачають чималі гроші на ремонт, облаштовують сімейний затишок, а я… А я лиш залишаюсь на місці. Всі мають гарних і розумних дружин, а мені дісталася Марічка, через яку все йде шкереберть.
Марічка завжди хизувалася перед подругами, розповідала, як після весілля ми легко купимо собі квартиру мовляв, гості подарують грошей, батьки допоможуть, усе складеться. Але зрештою її родина відразу після весілля сказала: якщо вона сама вирішила у свої двадцять років вийти заміж за «нікчемного ріелтора» без освіти, нехай і сама вирішує житлові питання. Вони навіть відкрито з нас насміхалися. Тож мені довелося привезти дружину в рідну домівку під Тернополем.
Тепер живемо разом із моїм братом, його вагітною дівчиною Маряною, і це жахливо тісно. Батьки натякають, що було б добре, аби ми зняли хоча б невелику квартиру, та я вирішив поки економити, щоб узяти кредит і з часом купити власний будинок. Марічка знала мій план і казала, що дуже мріє про окрему оселю. І що вона зробила? Взяла наші заощадження і купила акції.
Для чого? Щоб примножити наші гроші, мовляв.
Коли я це дізнався і розповів мамі, вона ледь не знепритомніла. А в мене серце обірвалося. Вартість акцій падає, вийти з них складно, потрібно чекати або втратити частину грошей зараз, або ризикувати й сподіватися, що з часом вони подорожчають. На що ми розраховуємо? Усі друзі вже живуть у своїх помешканнях, а ми з Марічкою маємо лише гору дешевих папірців!
Марічка ридає, картає себе, бо її ще й «навчили» інвестувати якісь шахраї, яким вона заплатила за поради. А я ловлю себе на тому, що думаю про розлучення. Чи можна називати це любовю, якщо я більше думаю про ті гроші, яких насилу вдалося назбирати роками, а не про нашу сімю? Всі ці роки моя дружина була, можливо, не тією, хто мені потрібен…
Мабуть, із самого початку нашого шлюбу все було не так. А ця ситуація доказ того, що мене просто переслідує невдача, бо одружився я з недалекою дівчиною.
