Усі пють, пють, пляшок повно, а їжі зовсім немає.
У хаті були гості. Гості бували майже завжди.
Усі пють, пють, пляшок повно, а їжі зовсім немає. Хоч шматочок хліба знайти б але на столі лише окурок і порожня консервна бляшанка, Іван ще раз уважно оглянув стіл, але нічого їстівного не знайшов.
Гаразд, мамо, я йду, сказав хлопчик і повільно почав вдягати свої пошарпані черевики.
Він все ще сподівався, що мати його зупинить і скаже:
Куди ж ти, сину, голодний, а на дворі холодно. Сиди вдома. Зараз зварю каші, випроваджу гостей і помию підлогу.
Він завжди чекав ласкавого слова від неї, але вона не любила втішних слів. Її слова були наче терен, від якого Іванові хотілося згорнутися й сховатися.
Цього разу він вирішив піти назавжди. Іванові було шість років, і він почувався досить дорослим. Спочатку треба було знайти гроші і купити булочку, може, навіть дві Шлунок урчав і вимагав їжі.
Як здобути гроші, Іван не знав, але, проходячи повз кіоски, побачив у снігу пусту пляшку. Він згадав, що пляшки можна здати і отримати за них гроші. Хлопчик поклав пляшку в кишеню, потім знайшов зімятий пакет біля зупинки. Ще півдня він збирав пляшки.
Їх було вже багато, вони весело дзвеніли в пакеті. Іван уже уявляв, як купить мяку, пахучу булочку з маком або родзинками, а може, навіть із варенням, але потім подумав, що булочка з варенням може коштувати дорожче, і вирішив пошукати ще.
Він заблукав до вокзалу. На пероні, де чоловіки пили пиво, чекаючи на електричку, Іван поставив важкий пакет біля кіоску, а сам побіг за щойно знайденою пляшкою. Поки біг, якийсь брудний і злий чоловік забрав його пляшки. Хлопчик попросив повернути пакет, але той так грізно на нього подивився, що Іван змушений був відвернутися й піти.
Мрія про булочку розвіялася, як морок.
Збирати пляшки нелегка справа, думав Іван і знову блукав засніженими вулицями.
Сніг був мокрим і липким. Ноги мерзли і боліли. Повністю стемніло. Він не памятав, як опинився на сходовому майданчику й, пригорнувшись до батареї, занурився у теплий сон.
Прокинувшись, він подумав, що все ще спить, було тепло, тихо і затишно, а в повітрі пахло… пахло так смачно!
У кімнату, де він лежав, увійшла жінка. Вона була гарна і дивилася на нього ласкаво.
Ну що, хлопчику, спитала вона, зігрівся? Виспався? Ходімо снідати. Ішла вночі, а ти, як песик, у сінях спав. Забрала тебе й принесла додому.
Це тепер мій дім? не вірячи у своє щастя, спитав Іван.
Якщо немає дому, то буде, відповіла жінка.
Далі все було ніби з казки. Невідома тітка годувала його, доглядала, купувала новий одяг. Поступово Іван розповів їй усе про своє життя з матірю.
Добра тітка мала імя, яке йому здавалося чарівним Орина. Насправді імя було звичайним, але Іван ще мало жив і чув його вперше. Він вирішив, що тільки добра фея може мати таке чудове імя.
А хочеш, щоб я була твоєю мамою? спитала вона одного разу, обійнявши його і міцно притиснувши до себе, як роблять справжні, люблячі матері.
Він, звичайно, хотів, але…
Щасливе життя несподівано швидко закінчилося. Через тиждень прийшла його мати.
Вона була майже твереза і голосно кричала на жінку, яка прихистила хлопчика: Ніхто ще не позбавив мене материнських прав, і мій син мій!
Коли вона повела Івана, з неба посипалися сніжинки, і йому здалося, що дім, де залишилася добра тітка, схожий на білий замок, вкритий чарівним снігом.
Згодом життя стало дуже важким. Мати пила. Іван тікав з дім
