Усі знімали помираючого хлопця на камери, але лише мотоцикліст наважився його рятувати.
Старий байкер почав робити хлопцеві непрямий масаж серця, коли всі інші просто стояли навколо з телефонами, занадто налякані, щоб підійти. Я сиділа в своїй машині, паралізована, спостерігаючи, як цей чоловік за сімдесят, у пошарпаній шкіряній куртці, давить на груди хлопця, а навколишні лише знімають.
Мати хлопця кричала, благаючи Бога, благаючи кого завгодно, але рушив лише байкер. Його власна кров з ран капала на білу футболку хлопця, а він рахував компресії хрипким голосом, грубішим за бруківку.
Швидка ще не приїхала залишалося вісім довгих хвилин. Губи хлопця вже посиніли. І тоді байкер зробив те, що ніхто не очікував, те, що всім, хто це бачив, закарбується у памяті назавжди.
Він заспівав.
Не інструкції з реанімації. Не молитви. Він заспівав «Чорні брови, карі очі» зірваним голосом, не припиняючи масаж серця, а сльози змішувалися з його сивою бородою.
Паркінг затих, окрім його голосу й ритмічних потисків. Тридцять компресій. Два вдихи. Тридцять компресій. Два вдихи. «*Чорні брови, карі очі, та й за що ж ви мене вяжете*»
Хлопця збив пяний водій, коли той йшов на роботу в «АТБ». Байкер прибув першим, кинувши свого «Дніпра», щоб уникнути зіткнення з тим самим авто. Поки інші дзвонили на 102 і тримали дистанцію, він повз по асфальту до хлопця.
«Тримайся, сину», повторював він між рядками пісні. «У мене онук такого ж віку. Тримайся». Але він його втрачав
Мене звати Оксана Шевченко, і я була однією з сорока семи людей, які того дня бачили, як Ярослав «Козак» Бойко врятував життя. Але ще важливіше я бачила, яку ціну він за це заплатив, про що ніхто не згадує, коли ділиться цією історією в соцмережах.
Я бачила його в місті роками. Важко було не помітити старого байкера з мальвами на шоломі та мотоциклом, що ревів, як грім. Власники крамниць напружувалися, коли він паркувався. Матери підтягували дітей ближче. У головах у багатьох він автоматично викликав підозру сива борода й шкіряна куртка рівнялися небезпеці.
Але того вівторкового вечора він зруйнував усі стереотипи.
Я сиділа в машині, перевіряла телефон, коли почула удар. Металічний зойк під колесами. Скрип гальм. А потім рів
