— Знаєш, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — випустила вдоволена собою донька.
Дмитро вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на його м’язистих грудях. Не чоловік — мрія. У Лесі солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, бо я так ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома. — Леся потерлася щокою об його плече.
Дмитро зітхнув.
— Лесю, ну скільки можна? Коли ти розкажеш про нас доньці?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Вона підвелася й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив, а чекав тебе. Я й дня не можу…
— Не рви мені серце. Не проводжай, — сказала Леся й вислизнула з кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не помічати поглядів перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.
Ще б пак — фігура, стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколи на потилиці. А Лесі хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять років, по сильному й взаємному коханню. Майже одразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт. Мовляв, рано, треба спершу на ноги стати, ще встигнуть. Але Леся не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків досить байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто бував її чоловік. Леся не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Спочатку він заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:
— Якась божевільна сказала, а ти віриш? Ти від неї не дуже відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…
Чоловік пішов, гримнувши дверима. Лесі не хотілося жити, але донька вимагала уваги — і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за деревом у дворі й чекала. Незабаром повз пройшов чоловік з молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Леся подала на розлучення. Знала — не зможе пробачити, не такий характер. Віддала доньку до ясла й вийшла на роботу.
Інколи в її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб ризикнути зв’язати з ним життя. І лише через багато років Дмитру вдалося підкорити її серце. Красивий, високий, під стать їй. Між ними спалахнув пристрасний роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно вдягається.
— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Леся.
— А-а-а, — багатозначно простягнула донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Галя вийшла в матір, але обличчям не така вродлива. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Леся раділа. Красою хліб не намажеш, із нею лише проблеми.
Підруг у неї ніколи не було. І причина була не в Лесі, а в заздрощах дівчат. Боялися виглядати тьмяними поруч із нею. Може, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.
— Замаленький і простодушний він для тебе, хоч і гарний, — казала мати.
***
— Галю, я вдома, — голосно сказала Леся, зайшовши в квартиру.
— Я уроки роблю, — відповіла донька зі своєї кімнати.
Леся переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди прийшла Галя, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.
— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Леся, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти доньки. — Я хотіла з тобою поговорити.
— Хотіла — так кажи, — відповіла Галя, із задоволенням їдучи вечерю.
— Скоро мій день народження.
— Я пам’ятаю, мам.
— Я хотіла запросити… мого знайомого, — ледь вимовила Леся.
— З яким ти спиш? — Галя спокійно дивилася на матір.
— Зустрічаюся. Все ж таки ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Леся.
— Яка різниця? У твоєму віці зустрічатися й спати — одне й те саме.
— То я запрошу його? Тобі неВони посміхнулися одне одному, і відчуття тепла, яке розлилося по кімнаті, зробило зрозумілим — справжнє кохання було поруч увесь цей час.
