Того літа на річці…
Родина Варі була щасливою. Коли вона вчилася у третьому класі, у них народилася сестра Марічка. Роль старшої сестри та маминої помічниці Варі дуже подобалася. Вона з радістю вивозила коляску, поки мама готувала обід чи прибирала в хаті.
Коли Марічка підросла, її не взяли до садочка — групи були переповнені, а вихователів не вистачало. Ніхто не хотів працювати з дітьми за копійки. Завідувачка пообіцяла взяти Марічку, якщо мама влаштується до них на роботу. Мама, звісно, погодилася, хоча зарплата була нижчою, ніж на попередній роботі.
Марічка народилася слабкою та часто хворіла. Над неї завжди тремтіли. У садочку вона була під маминою опікою. Після школи Варя часто забігала до мами на роботу. Не всі діти люблять запіканку чи кисіль, але Варя їх обожнювала. Мама залишала їй порції, від яких відмовлялися інші діти. І Варя насолоджувалася по-справжньому.
Наївшись смачної запіканки, вона забрала Марічку додому й до вечора доглядала за сестрою. Марічку вона любила. Потім та підросла і стала неймовірно гарною — і страшенно егоїстичною.
Марічці було чотири, коли загинув батько. Літо було спекотним. Третій тиждень температура не опускалася нижче тридцяти градусів. У вихідні люди тікали з душного міста на природу — на дачі чи до річки.
Батьки взяли з собою води, перекуси та зранку поїхали з дітьми за місто. Біля річки вже було повно людей — місця не було. Від спеки рятувалися у воді. Діти всіх віків копошилися біля берега, а дорослі стежили за ними. Марічка теж плескалася на мілині, а Варя пильнувала, щоб її не затоптали чи не затягнуло на глибину.
Коли батько з розбігу кинувся у воду, піднявши бризки, Варя подумала, що він просто вирішив поплавати. Але він швидко віддалявся від берега. І тоді вона помітила двох підлітків посеред річки.
Спочатку їй здалося, що вони жартують. Вона навіть подумала, як батьки дозволили їм запливати так далеко. Річка була широкою. Навіть дорослий чоловік навряд чи переплив би її, а тут — діти.
Один із хлопців постійно пірнав під воду, а другий намагався його втримати. Коли Варя побачила, що батько плив до них, тоді зрозуміла — вони не граються, а тонуть. Точніше, тонув один, а другого затягувало за ним.
Ніхто на березі не помічав, що відбувається. Варя напружено дивилася на батька, забувши про сестру біля ніг.
Батько доплив до них і відразу пірнув, витягнувши одного на поверхню. Він греб однією рукою, другою тримаючи хлопця, щоб той не пішов під воду. Другий підліток, виснажений, чіплявся за батька, заважаючи йому.
— Він його втопить! — крикнула Варя.
Її крик звернув увагу двох чоловіків. Вони глянули у напрямку річки, зрозуміли, що трапилося, і кинулися на допомогу. Люди на березі теж почали озиратися.
Чоловіки забрали підлітків. Варя радісно махнула рукою. Але потім зрозуміла — батька ніде не видно. Вона вдивлялася у воду, але його не було.
— Тату! Таточку! — закричала вона.
На крик прибігла мама.
— Там… — Варя показала на середину річки. Від жаху вона не могла говорити. — Тата нема!
Мама схопила Марічку на руки і почала шукати чоловіка серед людей. Іноді їй здавалося, що вона його бачить, і вона говорила: «Ось він!» Але Варя мотала головою, показуючи на річку. Тим часом чоловіки допливли з підлітками до берега, залишили їх і кинулися рятувати батька.
Коли його витягли, він був уже мертвий. Мама не хотіла вірити, відмовлялася їхати додому. Варя заспокоювала ревучу Марічку.
Після похорону мама ходила по хаті, як непритомна, не звертаючи уваги на доньок. Варя відводила Марічку до садочка, а сама бігла до школи. Потім забирала сестру. Та не хотіла йти з Варею, нявкала, що хоче, щоб її забрала мама.
— Мама хвора, — казала Варя.
— Тоді хай тато забере! — скиглила Марічка.
Варя приходила додому й бачила маму в тому самому стані — лежала на дивані, відвернувшись до стіни.
Мама нічого не їла. Перелякана, Варя пішла до сусідки і попросила допомоги. Після розмови мама підвелася, почала прибирати. Через день вийшла на роботу, на радість Марічці.
Тепер вони жили втрьох. Спочатку грошей вистачало. Від залізниці, де працював батько, мамі дали допомогу. Були й заощадження. Допомагав садочок — мама приносила додому залишки їжі. Варя підозрювала, що сама вона не їла, віддаючи все їм із сестрою.
Закінчивши школу, Варя вирішила не вступати до університету, а йти працювати, щоб допомагати мамі. Але та не погодилася. Переконала вступити на заочне — головне, щоб була освіта. «З дипломом легше знайти гарну роботу. Тато не схвалив би твого рішення», — казала вона. І Варя здалася.
Вона вступила на заочне. ФакультетМарічка повернулася через рік, але вже не як капризна дівчина, а як людина, яка нарешті зрозуміла, що справжнє багатство — це родина, яку вона колись не цінувала.
