В маршрутці була тиснява. В салончику в основному їхали літні люди: хтось тримав пакети з базару, хтось обговорював ціни на картоплю і погоду у Києві. На одному з місць біля проходу сидів молодий хлопець на вигляд років вісімнадцять. На руці й шиї виднілися татуювання, обличчя вкрите легкою щетиною. Він був у темній футболці і мав дуже втомлений вигляд. Хлопець ні з ким не спілкувався, просто втупився перед собою в одній точці.
На наступній зупинці зайшла мама з двома маленькими дітьми. Один малюк тримався за мамину руку, другий тулився до її стегна. Вільних місць не було зовсім. Жінка швидко оглянула салон і одразу ж уп’яла погляд у хлопця. Підступила поближче і, не стримуючи роздратування, голосно каже:
Молодий чоловіче, поступіться місцем. У мене двоє дітей.
У салоні поступово стих розмовний гул. Люди почали обертатися у наш бік. Хлопець підвів очі й спокійно подивився на матір, але не підвівся.
Ви не бачите? Я з малими дітьми. Чи вам байдуже? ще голосніше промовила вона.
У маршрутці стало ще тихіше.
Оце нинішня молодь, вже до всіх каже жінка. Сидить собі, розвалившись, а дітей та матір не поважає!
Хлопець спокійно відповів:
Я нікого не ображав.
То поступіться вже, перебила вона. Абетка виховання. Чоловік має підвестися, коли перед ним мама з дітлахами.
Декілька пасажирів схвально закивали. Мати далі розпалювалася:
Тобі важко встати? Молодий, здоровий, чого сидиш? Чи татуювання заважають?
А ви впевнені, що маєте право сидіти тільки тому, що у вас діти?
Звісно впевнена! Я ж мати! Ти або я мусимо стояти? жорстким голосом відповіла вона.
У салоні стало відчутно напружено. Хлопець неквапливо підвівся, тримаючись за поручень.
Бачиш, як захотів так відразу і встав, переможно сказала жінка. По-доброму треба було просити!
Та саме тоді хлопець зробив таке, від чого всі в салоні завмерли. Далі коментарі під першою відповіддю А ви як вважаєте, хто правий у цій історії?
Хлопець закотив штанину. З-під тканини блиснув металевий протез на нозі. Хтось із пасажирів тихо зітхнув. Чоловік при вікні відвів очі, літня жінка прикрила рот долонею.
Мати помітно зблідла. Її впевненість розтанула миттєво. Вона намагалася щось сказати, та слова вже не знаходилися. Діти притиснулися до її колін ще сильніше.
Юнак спокійно опустив штанину і знову сів на своє місце. Не виправдовувався, не шукав погляду схвалення, не дорікав. У його погляді була лише люта втома.
У салоні запанувала незручна тиша. Один із пасажирів приглушено зазначив, що не можна судити про людину по татуюваннях чи віку. Декілька людей підтримали цю думку.
Мати більше нічого не вимагала, а просто стояла, вдивляючись у вечірній Київ за вікном.
