**Прогулянка по хмарам**
Сірі хмари сіяли дрібним дощем. Олег підставив обличчя, і вмить шкіра вкрилася дрібною водяною пилюкою. Він із задоволенням вдихнув повною грудьми вологий повітря.
За спиною із металевим скреготом захлопнулися ворота в’язниці. Він підправив ремінь спортивної сумки на плечі й швидким кроком пішов уздовж цегляного паркану…
***
За два з половиною роки до цього
Олег гнав авто містом, намагаючись придушити в собі злість та роздратування. Куди поділася любов? Чому вони з дружиною перестали розуміти один одного? На пасажирському сидінні захлинався мелодією дзвінка кинутий телефон.
Мелодія раптом стихла.
«Краще так», – через зуби буркнув Олег.
Але не встиг він доїхати до наступного світлофора, як мобільник знову задзвонив.
«Ще чого?» – роздратовано спитав він і взяв трубку.
«Олеже, я не можу більше. Ти втік, ми не договорили…»
Марійка говорила й говорила, продовжуючи сварку, почату вдома. Її слова вбивалися в мозок, заважаючи думати й дивитися на дорогу. Олегу хотілося крикнути: «Заткнись!»
«Чому мовчиш?» – підвищила голос дружина.
«Я знаю, що ти хочеш почути. Я згоден. Нам краще розійтися, ніж мучити один одного далі». Він ударив по гальмах, ледве не проскочивши на червоне. Телефон висковзнув з пальців, але він чудом встиг його спіймати.
«Таточку…» – у трубці почувся плач доньки. «Не йди, таточку!»
«Що, Соню? Я не йду, не плач. Скоро буду вдома…»
Ззаду пролунав різкий клаксон.
«Їду, їду!» – відповів Олег нетерплячому водієві.
Він натиснув на газ і кинув телефон, на мить відвівши погляд на пасажирське сидіння. І в той же момент машина врізалася в невидиму перешкоду, а потім удар автомобіля ззаду штовхнув її вперед. Ремінь врізався в груди, коли Олега кинуло на кермо.
«Трясця!» – вилаяся він і вискочив із машини.
На мокрому асфальті, перед його авто, лежала обличчям униз підліткова дівчинка…
«Викличте швидку!» – крикнув він натовпу на тротуарі, а сам схилився над дівчинкою.
Так закінчилося його звичайне життя, де була робота, дружина, донька…
Олега засудили на два роки. Він вважав, що покарання було м’яким. Якби хтось збив його Соню, він би власноруч вбив водія на місці.
Дружина одразу подала на розлучення, через півроку вийшла заміж і вивезла доньку в інше місто. Тепер він розумів – у неї був коханець ще до аварії. Саме тому вона провокувала сварки.
***
Піднявшись на четвертий поверх, Олег подзвонив у двері своєї квартири, знаючи, що його ніхто не чекає. Потім натиснув кнопку у сусідів.
«Олеже? Повернувся?» – здивовано скрикнула літня сусідка. «Твої ж поїхали, знаєш?»
«Знаю. Ключі від квартири не лишали?»
«Так, зараз принесу». – Жінка пішла у кімнату і незабаром повернулася зі зв’язкою ключів. «Ось. Заходь, якщо що, я завжди вдома».
Квартира зустріла його гнітючою тишею. У дитячій на дивані сидів плюшевий ведмедик, забутий Сонєю, якого Олег подарував їй на п’ятиліття. Він притиснув іграшку до обличчя, вдихаючи знайомий запах доньки, і ледве не стогнав.
Довго відмокав у ванні, а потім одразу ліг спати. Здавалося, проспав цілі доби, але годинник показував шосту вечора, коли він прокинувся. Жахливо хотілося їсти.
На нормальну роботу зі справкою про звільнення не брали. Олег влаштувався вантажником на хлібозавод неподалік від дому. Для початку підійде.
Раніше він дивився фільми, читав новини, листувався з друзями у соцмережах. Якби був комп’ютер, міг би спробувати заробляти онлайн. Але ноутбук забрала дружина.
Колись він добре заробляв і відкладав гроші. Авто постійно вимагало витрат, а Марійка сварилася за кожну зайву копійку. Про «заначку» вона не знала. Олег порпався у схованці й зрадів, знайшовши гроші на місці. Ось і рішення. Наступного дня він купив недорогий ноутбук.
Тепер, повертаючись з роботи, він сідав за комп’ютер. Передивлявся новини, вакансії, заглядав у соцмережі. Коли знайшов сторінку Соні, ледь не підскочив від радості. Розглядав фото та дивувався, як вона виросла.
Писати не став. Не знав, як на це відреагує колишня дружина. Адже могла взагалі заборонити доньці спілкуватися. Але щоПроходячи повз вікно, він побачив у відблиску дощу своє відображення — і вперше за довгі роки усміхнувся, відчуваючи, що його серце поступово оживає.
