Ця історія на перший погляд звичайна, але все ж починається досить несподівано. Подружжя, трохи за п’ятдесят, нещодавно відзначило срібне весілля. У них двоє дітей, які вже давно виросли й живуть самостійно. Життя йшло спокійно, без бурхливих емоцій, але й без постійних сварко́в. Однак єдине, що вибивалося зі звичного ладу — це вічно похмурий вигляд чоловіка. Тарас Семенчук, хоча йому був лише 56, через суворий вираз обличчя здавався набагато старшим.
Все змінилося швидко й раптово, коли в їхньому колективі з’явилася нова співробітниця. Її не назвати дуже молодою, але поруч із Тарасом вона виглядала майже на двадцять років молодшою. Дивно, але на його обличчі почали з’являтися посмішки, навіть очі засяли. Незабаром усе відділення знало про роман Тараса та Марічки.
Він став ділитися з колегами — тепер говорив про радощі й проблеми, якось ненароком зізнався, що дівчина наполягає на розлученні. І ось із розмов про розрив воно перетворилося на дійсність. Тарас пішов з родини, зняв квартиру у Львові й переїхав туди з Марічкою. Через повагу до колишньої дружини він залишив усю майно їй та дітям, вирішивши почати з нуля.
Але згодом молода дружина захотіла дитину, і Тарас із задоволенням погодився. Через безпліддя Марічки довелося витратити чимало гривень на сурогатне материнство. Але поки та виношувала дитину, Марічка раптом усвідомила, що материнство — не для неї.
Закінчилося все тим, що Тарас знову опинився сам — у чужій квартирі, з двома малими дітьми. За бажання нових яскравих емоцій, які обіцяла молода дружина, він заплатив усім — колишньою родиною, статком, спокоєю. Але жінка так нічого й не оцінила.
Тепер я розумію: іноді спокійне, звичне життя — найбільший скарб. А мрії про нові відчуття часто обертаються тільки новими клопотами.
