Уяви собі, що була собі Валерія і вона, як завжди поспішала на свою роботу в Києві. Вже дійшла до виходу з підїзду, аж раптом згадала телефон удома залишила! Думає: «Повернусь швиденько, ще встигну». Повертається, заходить в ліфт, тисне кнопку і ліфт зависає на восьмому. Сидить Валерія в тому тісному ліфті, нервує, що спізниться, і тут враз чує знайомий голос свого чоловіка Дмитра.
Стоїть він у коридорі та балакає з якоюсь жінкою Ярославою з сусідньої квартири. Так от, стоїть Дмитро і шепоче:
Ярославо, рідненька моя, каже, як же я тебе кохаю, не можу без тебе. Скоріше б вечір настав, щоб бути разом!
А вона йому протягує:
Та будеш вже сьогодні, я після десятої тебе чекаю.
То твій теж у нічну сьогодні?
Та, відповідає Ярослава, мій цей тиждень весь у нічну, о пів на десяту йде, а повертається аж під ранок. Але скоро він буде вдома, треба поспішати.
Дмитро ще пробурчав:
І коли вже той ліфт поїде, що так довго?
Постояли вони там біля дверей ліфта хвилин пять, ще Дмитро дякував Ярославі за всі їхні тайні зустрічі й ті веселі моменти разом прожиті.
Валерія сидить у ліфті, слухає і не розуміє, чи справді це її Дмитро ну у Києві стільки голосів, хто його знає Але коли почула своє імя й те, що він про неї згадує як про дружину, вже стало ясно: її чоловік гуляє з сусідкою з сорокової квартири!
Сіла там у ліфті й думає:
Оце так номер! Значить, не просто так він останнім часом вечорами на свіже повітря виходить. Тепер, голубе, побачиш, яке то повітря
Десь за годину прийшли майстри, відкрили ліфт, а в самої Валерії вже цілий план у голові.
Десь о десятій вечора Дмитро, як завжди, зібрався гуляти на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям.
Лесю, каже, я на годинку.
Дмитре, відповідає Валерія, та на дворі ж дощ! Може, не треба? Може, на балкон краще, так і подихаєш повітрям
Ні, балкона мало. Мене тільки прогулянка виручає, для мого серця це важливо, сам знаєш!
Але ж дощ…
Візьму парасольку і все!..
Ну як хочеш. Але сьогодні не твій день, Дмитре.
Не вірю я в твої прикмети! Я зараз, годинка-півтори і вдома.
Та не пробув він і пів години, як уже вертається назад. Бо чоловікові Ярослави хтось підказав, що у неї роман з сусідом.
Валерія відкрила двері на ланцюжку.
Де парасолька й одяг? питає.
Та на мене хлопці напали, все забрали Впусти, будь ласка, холодно.
Я твої речі зібрала чекають тебе біля сміттєпроводу. А передавай там Ярославі вітання.
Які Ярославі?
З восьмого поверху.
Зачинила двері і пішла дивитись свій улюблений серіал. Думає: добре, що діти вже дорослі і живуть окремо не довелося цю ганьбу бачити.
Дмитро побіг до сміттєпроводу, там справді чемодан, перевдягнувся і побрів з дому. Подумав: викличу таксі, поїду до мами у Вінницю. Але тут згадує телефон залишився у квартирі Ярослави. Повертається по телефон до Валерії, але йому не щастить: застрягає у ліфті, бо тільки що вимкнули у будинку світло. Стоїть так і думає про своє життя
Світло дали тільки під ранок. Валерії вже немає на роботу пішла, а у Дмитра ключів від квартири не лишилося.
Спускався вже пішки, на восьмому поверсі знову зустрів Ярославу з валізою в руках.
Мій телефон не у тебе? питає Дмитро.
У мене, і твоя куртка теж, відповідає вона тихенько.
Сіли разом у ліфт, але так сталося, що таксі різні їх розвезли вже не такими закоханими очима дивились одне на одного.
Ось тобі й “прогулянка на свіже повітря” по-українськиІ тільки ліфт, як справжній свідок їхніх таємниць, зупинився на першому поверсі і видав знайоме, майже людське зітхання. Ярослава мовчки вийшла в дощ, прикривши голову капюшоном, а Дмитро, залишившись на мить сам, подивився у дзеркальну стінку. Там не було вже того впевненого чоловіка, до якого він звик. Усміхнувся гірко і прошепотів сам до себе:
Ну що, Дімо, привіт із нового життя
На вулиці запахло мокрим асфальтом, позаду гупнули двері підїзду, а попереду, крізь хмарний світанок, вже проступала тиха надія. Валерія ступала на зупинку, вдихаючи досхочу справжнє свіже повітря, і вперше за довгий час відчувала: ось зараз і почнеться щось нове.
