**Ганна втратила роботу, рятуючи дідуся на завантаженій вулиці Києва! Але коли вона зайшла до офісу, ледь не знепритомніла від побаченого**
Ганна розстебнула гаманець, перерахувала зімяті купюри й важко зітхнула. Гроші небезпечно танули, а знайти пристойну роботу в Києві виявилося складніше, ніж вона очікувала. Вона миттєво перебрала в голові список продуктів, намагаючись заспокоїти калатаюче серце. У морозилці лежало пачку курячих стегон і декілька заморожених котлет. На поличці рис, макарони й коробка з пакетиками чаю. Поки що можна було обійтись лише пляшкою молока та батоном з кутнього магазину.
«Мамо, куди ти йдеш?» вибігла з кімнати маленька Олеся, великі карі очі повні тривоги.
«Не хвилюйся, сонечко, примусила посмішку Ганна, ховаючи нерви. Мама просто йде на співбесіду. А знаєш що? Тітка Софія з Павликом скоро прийдуть до тебе в гості».
«Павлик прийде?!» обличчя дівчинки сяяло, а долоні від радості плескали одна об одну. «А вони візьмуть Пухтика?»
Пухтик це пухнастий смугастий кіт Софії, мяка кулька ласки, яку Олеся обожала. Сусідка Софія запропонувала посидіти з донькою, поки Ганна їде на співбесіду у харчову компанію в центрі міста. Дорога займала більше часу, ніж сама зустріч мабуть, усі київські трамваї й маршрутки вирішили сьогодні їхати повільно.
Вже понад два місяці, як Ганна з Олесею переїхали до столиці. Вона дорікала собі за ту імпульсивну думку: зірватися з місця з дитиною, витратити всі заощадження на оренду й їжу, сподіваючись швидко знайти роботу. Але київський ринок праці був більш жорстоким, ніж черга до «Нової пошти» перед Новим роком. Попри два виши і наполегливість, стабільна посада втікала, як міраж. В їхньому рідному містечку Житомирі на маму Марію та молодшу сестру Дарю покладалися, як на скелю. Самі вони, мяко кажучи, не дуже вміли «крутитись».
«Пухтик лишиться вдома, доню, лагідно сказала Ганна. Він не любить подорожувати. Але скоро завітаємо до тітки тоді ти його обійматимеш скільки забажаєш».
«Я теж хочу котика!» надулася Олеся, склавши руки на грудях.
Ганна з усмішкою похитала головою. Дочка завжди так реагувала на згадку про тварин. В Житомирі, у бабусі, залишився їхній стрункий кіт Чорлик та маленький гавкучий песик Горішок. Олеся носилася з ними кожного візиту, а тепер сумувала.
«Кохана, ми в орендованій квартирі, пояснила Ганна. Господар не дозволяє тварин».
«Навіть рибку?» скривилася дівчинка.
«Навіть рибку».
Але зараз тварини були останнім у спиКоли двері відчинилися, Ганна побачила того самого дідуся, якого врятувала вранці а він, виявляється, був власником компанії і тут же запропонував їй роботу своєї мрії.
