Варення з кульбабок Закінчилася м’яка й сніжна зима без лютого морозу, але й вона вже набридла, так хочеться зелені, барвистих квітів і зняти нарешті теплу зимову куртку. У невеличкому українському містечку розквітла весна. Таїсія обожнює цю пору, завжди чекає на пробудження природи. Дивлячись із вікна третього поверху, вона розмірковує: — З першими теплими днями наче усе місто прокидається після зимової сплячки. Великі машини гудуть інакше, базар аж гуде. Люди в яскравих куртках та пальтах квапляться у своїх справах, а співи пташок поранці перекривають навіть будильник. Весна — це чудово, а літо ще краще… Таїсія давно мешкає в цій п’ятиповерхівці, тепер живе удвох із онукою Варою — четвертокласницею. Рік тому батьки Вари поїхали за контрактом працювати лікарями до Африки, донечку залишили бабусі. — Мамочко, довіряємо тобі нашу Варю, не брати ж її туди, ми знаємо, що ти найкраще приглянеш за онукою, — казала донька Таїсії. — Звісно пригляну, зі мною їй буде веселіше, на пенсії час маю, — відповідала Таїсія. — Ура, бабусю, тепер будемо гуляти в парку, а батькам ніколи! — раділа Вара. Нагодувавши онуку сніданком і відправивши до школи, Таїсія взялася за домашні справи — час непомітно минув. — Схожу до магазину, поки Вара зі школи прийде, обіцяла купити їй щось солодке за гарні оцінки, — думала вона, збираючись виходити. Вийшла з під’їзду, а на лавці вже сидять дві сусідки, підклавши під себе теплі подушки, бо лавка ще холодна. Семенівна — жінка без віку, а може й за сімдесят, ретельно приховує рік народження, живе на першому поверсі в однокімнатній квартирі. Валентина — 75-річна, життєрадісна, начитана, завжди у гарному настрої, абсолютна протилежність Семенівні, та частіше незадоволена. Як тільки розтане сніг та пригріє сонце, ця лавочка порожньою не буває. А Семенівна з Валентиною — завсідники, можуть тут сидіти з ранку до вечора, хіба на обід додому сходять і знову під лавку. Про всіх усе знають, жодна новина не омине їхню увагу. Таїсія інколи теж присідає до них, обговорюють новини, статті з журналів, передачі з телевізора. Семенівна традиційно розповідає про своє тиск. — Вітаю, жіночки! — усміхаючись, каже Таїсія. — Ви вже на посту. — Вітання, Тає, а як же, на посту! А ти не інакше як в магазин зібралась? — відразу помітивши сумку, мовила Семенівна. — Точно, в магазин. Вара зі школи скоро повернеться, обіцяла їй солодке за гарні оцінки, — не стала затримуватись і попрямувала. День минув звично: зустріла Варю зі школи, нагодувала, онука взялась за уроки, Таїсія за свої справи, потім поглянула телевізор. — Бабусю, я на танці! — почула Таїсія. Варя вже стояла біля дверей із рюкзаком та телефоном. Вона шість років займається танцями, часто виступає, а бабуся пишається онучкою. — Добре, Варинонько, біжи, — лагідно відповіла Таїсія й провела. Сиділа вона біля під’їзду, чекала онуку після танців та раптом до лавки підсів сусід з другого поверху, Єгор Ілліч. — Сумуєте? — запитав він. — В таку погоду й сумувати не варто! Весна, погода чудова! — відповіла Таїсія. — О, ще й одуванчики зацвітають — навколо все жовте, наче маленькі сонечка, — посміхнувся він. Таїсія погодилась. Раптом Варя підскочила і обійняла бабусю: — Гав-гав! — вигукнула вона. — Ось так сполохати можна — серце вискочить! — засміялась Таїсія. — Не поспішайте себе лякати, — пожартував Єгор Ілліч. — Ходімо, егозо, натерла тобі моркву з цукром, а ще улюблені котлетки підсмажила після танців, — лагідно сказала бабуся. Єгор Ілліч теж підвівся. — А що ви йдете додому так швидко? — здивувалась Таїсія. — Ви так смачно про котлетки заговорили — аж захотілось! Може, ще прогуляємось увечері. — Подивлюся, справ багато… Таїсія попрощалась із сусідом, зайшла додому з Варею. — Бабусю, а Єгор Ілліч до тебе сватається! — засміялась Вара. — Що ти таке верзеш! — відмахнулась Таїсія. — А ти знаєш, як він на тебе дивиться? Я помічаю! Якби Марік з паралельного класу так дивився на мене — всі би дівчата позаздрили. — Сідай до столу, спостережлива ти моя! А Марікові ще буде час подивитись! — усміхнулась бабуся. Таїсія таки вийшла ввечері на лавку, а Єгор Ілліч чекав на неї. Чомусь завсідники вже розійшлися. — Семенівна з Валентиною щойно пішли вечеряти, — радо сказав він. Відтоді Таїсія з сусідом часто зустрічалась, гуляли в парку, що через дорогу, читали газети, сперечалися про рецепти, артистів, та обмінювались історіями. Єгора Ілліча життя не балувало. Був одружений, мав доньку й онука, але рано став вдівцем. Дочку Віру самотужки виховував, працював на двох роботах — аби вона ні в чому не мала потреби. Та часу приділяв мало: вранці йшов на роботу, вона ще спала, ввечері повертався — вже спить. Віра виросла, вийшла заміж, поїхала до іншого міста, народила сина. Призвалася лише кілька разів, і то неначе з формальності. З чоловіком розлучилась, сама ростила сина. — Таїсю, дочка дзвонила, через два дні приїде, — розповів якось Єгор Ілліч, уже давно на «ти» із сусідкою. — Може, скучила, хоче ближче до рідних, — припустила Таїсія. — Не впевнений… Віра приїхала. Все така ж сувора й відсторонена. Єгор Ілліч чекав серйозної розмови — і не помилився. — Тату, я до тебе по справі! — заявила вона. — Давай продамо твою квартиру, переїдеш до нас, веселіше буде з онуком! Такий варіант не влаштовував Єгора Ілліча, не хотів залишати рідний дім заради “нагляду” холодної доньки, відмовив, посилаючись на звичку жити одному. Віра не здавалась. Дізнавшись про дружбу батька з Таїсією, прийшла в гості. Таїсія пригостила чаєм і варенням. — Ви дуже дружні з моїм батьком, — почала Віра. — Могли б ви умовити його продати квартиру? Навіщо йому одній так багато місця, можна ж подумати про інших! Таїсія здивувалась цинізму і твердо відмовила. Віра розлютилась і почала кричати: — Та зрозуміло все — це ви квартиру хочете! Знайшли старого й онуці придане готуєте! Милуєтеся вечорами, про користь кульбабок розмовляєте — двоє “кульбабок”! Може, вже і в рацсі заявку подали? Нічого в тебе не вийде, стара карго! — і грюкнула дверима. Таїсії було соромно, боялась, щоб сусіди не чули сварки. Віра незабаром поїхала, і Таїсія обходила Єгора Ілліча, намагаючись не зустрічатись. …І чай пила з варенням з кульбабок… Та як не крути — життя усе ставить на свої місця. Одного разу Таїсія поверталась з магазину, а біля під’їзду сидів Єгор Ілліч з жовтими кульбабками, навіть вже вив’язаним вінком. — Таїсія, не тікай, — попросив він, — присядь на хвилинку. Вибач за мою дочку. Знаю, що приходила й могла наговорити. Ми з нею поговорили, внуку буду допомагати, а вона… по-своєму… Вона поїхала і сказала, що у неї більше немає батька… А от я — зварив варення з кульбабок, дуже корисне й смачне, ти обов’язково повинна скуштувати! А ще їх можна в салат додавати! Після розмови про користь кульбабок разом зробили салат, і Таїсія спробувала варення — дуже сподобалося. Ввечері пішли у парк: — У мене новий номер улюбленого журналу — почитаємо під нашою рідною липою на лавці, — запропонував Єгор Ілліч. Таїсія присіла поруч, і зразу закрутилась бесіда, забули про все навкруги. Двоє разом — і в душі спокій. Щиро дякую, що читаєте, підписуєтесь і підтримуєте! Щастя вам і радості на життєвому шляху!