Олена приїхала на півгодини раніше і почула слова від чоловіка, які змінили її життя.
Вона зупинила машину біля знайомого будинку, глянула на годинник. «Занадто рано», подумала. «Але нічого, мама Тараса завжди рада мене бачити».
Поправила волосся у дзеркальці й вийшла з авто, тримаючи в руках коробку з тістечками. День був сонячним, а повітря пахло цвітучими бузками. Олена посміхнулася, згадавши, як колись гуляла цими тихими двориками разом із Тарасом, ще до весілля.
Підійшовши до дверей, дістала ключ свекруха давно наполягла, щоб у неї був свій. Обережно відчинила, не бажаючи турбувати Анну Михайлівну, якщо та відпочиває.
У квартирі було тихо, лише приглушені голоси лунали з кухні. Олена впізнала голос свекрухи й уже збиралася покликати її, коли наступні слова змусили її завмерти.
«Скільки ще ми можемо приховувати це від Олени?» запитала Анна Михайлівна, у голосі почувалася тривога. «Тарасе, це нечесно по відношенню до неї».
«Мамо, я знаю, що роблю», відповів її чоловік, який, за його словами, мав бути на важливій робочій зустрічі.
«Справді? Гадаю, ти робиш помилку. Я бачила документи на столі. Ти й справді збираєшся продати родинну справу й переїхати до Америки? Через ту як її Джессіку, з інвестиційного фонду? Яка обіцяє тобі золоті гори в Каліфорнії? А Олена? Вона навіть не знає, що ти готуєш документи на розлучення!»
Коробка з тістечками випала з її рук із глухим стуком. У кухні миттєво запанувала тиша.
За хвилину Тарас вийшов у коридор, збентежений. Він зблід, побачивши дружину.
«Олено ти приїхала рано»
«Так, рано», відповіла вона, голос тремтів. «Рано дізнатися правду. Або, може, саме вчасно?»
Анна Михайлівна зявилася за сином, очі у сльозах із жалю.
«Доню»
Але Олена вже повернулася до дверей. Останнє, що вона почула, був голос свекрухи:
«Бачиш, Тарасе? Правда завжди випливає».
Олена сіла в машину й завела двигун. Руки тремтіли, але думки були ясні. Вона дістала телефон і набрала номер свого адвоката. Якщо Тарас готував документи на розлучення, то й вона готуватиметься. Зрештою, половина родинного бізнесу належала їй юридично, і вона не дозволить вирішувати свою долю без її відома. Ювелірна мережа «Золотий Верес» була заснована батьком Тараса тридцять років тому з маленької майстерні, що створювала унікальні прикраси на замовлення, до престижної мережі з пятнадцятьма магазинами по всій країні.
Олена приєдналася до компанії шість років тому як маркетолог і там познайомилася з Тарасом. Після весілля вона повністю включилася в родинну справу, запроваджуючи нові ідеї, запускаючи онлайн-продажі та міжнародні доставки. Завдяки їй прибутки компанії зросли вдвічі за останні три роки. І тепер Тарас хотів усе продати?
«Зустрінемося за годину», сказала вона в трубку. «У мене є цікава інформація про можливий продаж. Йдеться про «Золотий Верес».
Закінчивши дзвінок, Олена усміхнулася. Можливо, вона приїхала не просто рано, а саме вчасно. Тепер її майбутнє було у її власних руках.
Наступні півроку перетворилися на довгий процес. Згодом Олена дізналася все: за півроку до того, на міжнародній ювелірній виставці в Римі, Тарас познайомився з Джессікою Браун, представницею американського інвестиційного фонду. Вона побачила потенціал у «Золотому Вересі» й переконала Тараса продати компанію, обіцяючи йому місце в раді директорів нової фірми у Сіліконовій долині.
Тарас, який завжди відчував себе в тіні успіху дружини й обтяженим родинними традиціями, побачив у цьому шанс почати власну успішну історію. До того ж, між ним і Джессікою почався роман, і вона вже знайшла для них будинок біля Сан-Франциско.
У суді Тарас був впевнений, що отрима
