**Щоденник. Липень.**
— Вимкніть свою шалену машину! Через вас спати не можу! — розірвався крик за дверима.
Хтось почав бити в двері, безперервно давлячи на дзвінок. Катруся здригнулась і випустила пульт. Іван невдоволено заворушився.
У кімнаті ледве горів нічник. За вікном стояла спекотна ліпка спека. Катруся накинула халат і пішла до дверей.
За дверима стояла жінка років сімдесяти з тонкими губами й незадоволеним поглядом. Вона була в простому ситцевому сарафані і тримала в руках телефон.
— Пробачте, але ви хто? — обережно запитала Катруся, не відчиняючи.
— Валентина Степанівна, з третього поверху! Над моїм вікном стоїть ваша брязкалка, яка не дає спати! Вимкніть негайно! А то викличу поліцію! Ви шумите в неналежний час!
Катруся спробувала щось сказати, але Валентина Степанівна й далі лаялася без перерви.
— Як можна бути такими безсовісними! Через вас страдає весь будинок!
— Він, наче, не такий і гучний… — обережно сказала Катруся. — Ми спеціально слухали через відкрите вікно.
— Вам “не такий гучний”, а у мене вже серце болить від вашого трактора!
— Гаразд, вимкнемо, — неохоче погодилася Катруся. — Просто не знали, що заважаємо…
— Ну, тепер знаєте, — відрізала Валентина Степанівна.
Почулися кроки, що віддалялися.
Катруся повернулася в спальню і вимкнула кондиціонер. Відкрила всі вікна та балкон, але це нічого не дало. Спека накрила хвилею задухи. Іван довго ворочався, потім пішов до ванни, а Катруся лежала, дивлячись у стелю.
Не таким вони уявляли своє перше літо у новій квартирі…
…Її купили всього кілька місяців тому. Минулого літа в орендованій квартирі було як у пеклі: тазики з холодною водою, сквозняки, вентилятор, що гнав гаряче повітря по колу. В іпотеку Катруся влізла з дрижачими руками, але з думкою, що тепер ніхто не буде їм диктувати, як жити.
Виявилося — буде.
Вранці Катруся зустріла в ліфті сусідку — Марію. Вони вже встигли познайомитися, навіть допомогли їй змінити кран.
— Слухай, Маріє, — Катруся прихилилася до стіни, — ми вчора вночі ввімкнули кондиціонер, і до нас прийшли скаржитися. Він справді так шумить?
Марія підняла брови.
— Дай вгадаю. Валентина Степанівна?
Катруся кивнула.
— Ну… Вона й на нас скаржиться. То телевізор шумить, то син голосно сміється. Раз казала, що наш кіт надто громікот надто голосно стрибає, але ми вже звикли — вона дзвонить разів два на місяць, та й годі.
