Кілька днів тому додому повернулась моя сестра з Канади. Для батьків вона привезла багато нового одягу, модні джинси та їхні смаколики. Мама теж постаралась, наготувала своїх фірмових страв, тато посмажив шашлик, а про те, як вони витанцьовували біля зятя – окрема історія!

Наступні дні вони навідували всіх родичів, ті їх радісно зустрічам, пригощали всім й розпитували, як живеться на тій стороні світу.

У нашому домі на тиждень запанувало справжнє щастя. Батьки нарешті побачили донечку, якої тут довго не було і змогли особисто обійняти та поцілувати онучат. Мама від кухні не відходила, все намагалась їх чимось вразити.

Сестра з чоловіком вчора поїхали. Ми проводжали їх всією родиною, батько намагався непомітно вручити їм чималу суму, але вийшло, як завжди.

Ввечері мама знову злягла з тиском, мов щойно пригадала про свою хворобу, і попросила мою жінку приготувати всім вечерю та їй окремо узвар. Доки мама видавала вказівки дружині, я слухав їх від тата, що він вже «не в тих роках», щоб сніг відкидати, тому це повинен зробити я.

Я не став сперечатися, доки відкидав сніг, на душі стало так сумно.

10 років минуло з часу, як мої батьки вийшли на пенсію, і відтоді ми з дружиною абсолютно все по дому, городу та господарству робимо самі. У них постійно щось болить, куча хвороб та й на вулиці їм погано стає, то від комарів, то від спеки, то від холоду. Можливо, я б на це і не зважав, шаную їх, але от коли приїжджає сестра з сім’єю, то вони забуваються про все, що їх турбувало, готові вдень і вночі готувати їсти, танцювати та гуляти!

У цей момент я й усвідомив, що нам потрібно було жити окремо, тому що лише у цьому випадку батьки б цінували нас та оберігали. Хіба ж важливий той, хто завжди поруч і все робить? Можливо, варто зараз купити собі окреме житло? Відкладені гроші у нас є, але ж хіба можемо так їх покинути, коли у них постійно щось хворе та болить?

Ви що про це думаєте?