Тяжка свобода
— Ольго Миколаївно, ви не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні! — голос Андрія тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Львова, але папка немов розчинилася.
— О, якась папка була, — недбало кинула Ольга Миколаївна. — Подерта, у плямах, ну я її й викинула.
Андрій завмер, ніби його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він працював два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Переписати можна, але підписи? Де їх візьмеш о десятій вечора?
— Як ви могли?! — прошипів Андрій, стримуючи лютість. — Це був найважливіший звіт! Майже нова папка, пара подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидай свої папери! — відмахнулася теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Оце мені, діловий! Якщо вона тобі так дорога була, прибрав би у свою кімнату, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, не на підлозі! — Андрій відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Ольга Миколаївна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то старий блокнот. Але сьогодні вона перейшла всі межі.
— Це мій дім, я тут господиня! — заявила теща, гордо піднявши підборідь. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Андрій стиснув кулаки, мовчки рахуючи до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, будинок належав Ользі Миколаївні. Саме вона наполягала, щоб її дочка, Марічка, і Андрій жили з нею. «Навіщо витрачати гроші на оренду, коли в мене місця повно?» — твердила вона.
Спершу це здавалося розумним. Андрій стрімко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі зранку до ночі. Марічка чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Про це й мови не було. Ольга Миколаївна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Ярик, Андрій заговорив про переїзд. Хай там оренда, але своя квартира, зі своїми правилами. Марічка повстала: «Навіщо? Мама все робить, за Яриком дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де можна зранку гуляти по магазинам, удень — у салон краси, а ввечері годинку пограти з сином. Господинею ставати вона не прагнула.
Андрій поступився, але миритися з цим вічно не збирався. Потай він вкладав гроші у будівництво будинку на околиці міста. Марічка нічого не знала — він передбачив її протести, відмовки, аби лишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Роздумуючи про це, Андрій натягнув куртку і спустився до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Навіть якщо доведеться копатися, шанс є. Пакет мав бути зверху — його викинули недавно.
Удача посміхнулася: папка знайшлася, документи цілі, навіть не пом’ялися. Андрій, полегшено зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу холодний погляд. Він пішов до Марічки. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено кинув Андрій, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, мушу слухати її нарікання? Вона самостверджується за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — збентежилася Марічка. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився жити тут, лише доки тобі потрібна була допомога, — різко сказав Андрій. — Тепер ти здорова й можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Яриком! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Андрій саркастично підняв брову. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Ярикові немає й року, що він розуміє? — заплющила очі Марічка. — Ти перебільшуєш.
— Перебільшую? — вибухнув Андрій. — Ти вважаєш, година перед сном — це материнство? Ольга Миколаївна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає його переодягати, то годувати!
— Наче ти так прагнеш його виховувати! — відстрибнула Марічка. — Ідеш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — рішуче сказав Андрій. — Мене підвищили, тепер у мене чіткий графік без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.
— Це не причина переїжджати! У тебе ж машина! — обурилася Марічка. — Куди ти збираєшся? На орендовану квартиру?
— У нас свій дім, — спокійно відповів Андрій.
— Який дім?! — Марічка аж перехопило подих.
— Великий,— Просторий, у зеленому районі, — додав Андрій, і Марічка зрозуміла, що свобода іноді буває важкою, але без неї життя втрачає сенс.
