**Важка свобода**
«Оленко Петрівно, ви не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні!» — голос Максима тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Харкова, але папка наче розчинилася.
«А, там якась папка була, — недбало кинула Оленка Петрівна. — Пожарпана, з плямами, то я її й викинула.»
Максим завмер, ніби його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він працював два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Переписати можна, але підписи? Де їх взяти о десятій вечора?
«Як ви могли?! — прошипів він, стримуючи лють. — Це був найважливіший звіт! Нова папка, трохи подряпана! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!»
«Не розкидай свої папірці! — зневажливо відповіла теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Оце діловий! Якщо вона тобі така важлива, хіба б не сховав у своїй кімнаті, а не кидав де попало!»
«Вона лежала на тумбочці, а не на підлозі!» — Максим відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Оленка Петрівна викидала його речі. То сорочку «застарілу», то старий блокнот. Але сьогодні вона перетнула усі межі.
«Це мій дім, я тут господиня! — заявила теща, гордо піднявши підборіддя. — Не подобається — тебе ніхто не тримає!»
Максим стиснув кулаки, мовчки рахуючи до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, дім належав Оленці Петрівні. Саме вона наполягла, щоб її дочка, Марічка, і Максим жили з нею. «Нащо витрачати гроші на оренду, коли у мене місця повно?» — твердила вона.
Спочатку це виглядало розумно. Максим стрімко піднімався по кар’єрних сходах, пропадаючи на роботі з ранку до ночі. Марічка чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Навіть мови не могло бути. Оленка Петрівна запропонувала допомогу, і вони з подякою погодилися.
Але через рік, коли народився син Данилко, Максим заговорив про переїзд. Навіть якщо орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Марічка обурилася: «Навіщо? Мама все робить, за Данилком дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де можна зранку гуляти по магазинам, удень — у салон краси, а ввечері годину погратися з сином. Господинею ставати вона не прагнула.
Максим поступився, але міритися з цим вічно не збирався. Таємно він вкладав гроші у будівництво будинку на околиці міста. Марічка нічого не знала — він наперед бачив її протести, відмовки, лиш би залишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Роздумуючи про це, Максим накинув куртку і вийшов до сміттєвих контейнерів. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Навіть якщо доведеться копатися, але шанс є. Мішок має бути зверху — його викинули нещодавно.
Фарт усміхнувся: папка знайшлася, документи цілі, навіть не пом’ялися. Максим, полегшено зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу льодяний погляд. Він пішов до Марічки. Сьогодні їх чекав важливий розмова.
«До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено кинув Максим, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, повинен слухати її наїдки? Вона самостверджується за мій рахунок!»
«Переїжджаємо? Куди? — злякалася Марічка. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона стільки для нас робить!»
«Я погодився тут жити лише поки тобі потрібна була допомога, — різко відповів Максим. — Тепер ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.»
«Мама допомагає з Данилком! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!»
«Допомагає? — Максим саркастично підніс брову. — Вона повністю його виховує! А ще налаштовує проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!»
«Данилкові нема й року, що він розуміє? — зневажливо заплющила очі Марічка. — Ти перебільшуєш.»
«Перебільшую? — вибухнув він. — Ти вважаєш, що година перед сном — це материнство? Оленка Петрівна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає його переодягати, то годувати!»
«Ніби ти так прагнеш його виховувати! — огризнулася Марічка. — Ідеш — він спить, приходиш — він спить.»
«З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Максим. — Мені дали нову посаду з чітким графіком, без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.»
«Це не причина переїжджати! В тебе ж машина! — обурилася Марічка. — Куди ти зібрався? В орендовану квартиру?»
«У нас є свій будинок, — спокійно відповів Максим.»
«Який будин«Який будинок?!» — Марічка аж захлинулася від здивування, не вірячи власним вухам.
